Екземплярський Василь Ілліч (30.12.1874[11.01.1875]–03.07.1933), випускник і викладач Київської духовної академії – богослов, філософ, релігійний публіцист, видавець. Син архієпископа Варшавського і Привісленського Ієроніма (Екземплярського). Народився у Києві в сім’ї священика. Батько  Ілля Тихонович, випускник (1861) і магістр (1870) Київської духовної академії, на той час служив у Петропавлівській церкві та обіймав посади законовчителя у Колегії Павла Ґалаґана і Київської 1-й чоловічої гімназії. Мати, Ганна Семенівна, у дівоцтві Пилипеєва (донька священика храму в ім’я Різдва Христового на Подолі, професора цивільної історії Київську духовну семінарію Семена Івановича Пилипея, який закінчив Київську духовну академію у 1835 зі ступенем магістра).

З 1885 навчався у Київській 1-й чоловічій гімназії. Після прийняття батьком чернецтва, висвячення на єпископа та призначення на Тамбовську кафедру переїхав до міста Тамбова, де навчався у Тамбовській духовній семінарії., виявив неабиякі успіхи в опануванні предметів. У 1896 році вступив до академії. Попри слабке здоров’я протягом студентських років демонстрував видатні успіхи у навчанні. Закінчив академію у 1901 році зі ступенем кандидата богослов’я, отримавши право на здобуття ступеня магістра на підставі захисту друкованої магістерської дисертації. У 1901-1902 роках перебував у КДА у статусі професорського стипендіата кафедри догматичного богослов’я. У 1904 році опублікував у вигляді монографії дисертацію «Библейское и святоотеческое учение о сущности священства», яку захистив на публічному засіданні Ради КДА, здобувши ступінь магістра богослов’я. У 1905 році удостоєний звання доцента, з 1907 року – екстраординарний професор кафедри морального богослов’я.

Належачи до чільних представників ліберальних кіл Київської духовної академії, у 1905–1908 роках був одним з ініціаторів і активних учасників усіх трансформаційних процесів у житті КДА, зокрема підготовки «Проекта наиболее необходимых временных изменений и дополнений устава православных духовных академий», схваленого загальними зборами викладачів у листопаді 1905 року, та «Проекта устава православных богословских академий», розглянутого Радою академії в лютому 1906 року. Звільнений з академії у 1912 році як інакомислячий займався науковою діяльністю, зокрема очолював Київське релігійно-філософське товариство, з 1914 року – член  ради Науково-філософського товариства при Університеті Св. Володимира. У 1916-1917 роках власним коштом видавав журналу «Христианская мысль», в якому активну участь брали П. П. Кудрявцев, В. В. Зеньковський, П. В. Тихомиров, В. З. Завитневич, І. П. Четвериков та інші київські професори. Після Лютневої революції був поновлений на посаді професора морального богослов’я КДА й у статусі члена її Ради.

У 1917–1918 роках брав активну участь у реформуванні та розбудові церковного життя. З липня 1918 року разом із групою інших професорів КДА входив до складу Вченого комітету при Міністерстві сповідань; керував діяльністю його Видавничої комісії, спеціальних комісій із видання популярних книг і брошур та організації культурно-просвітницьких гуртків, публічних лекцій і курсів. На початку 1920-х років практично втратив зір, однак викладав слухачам Київської православної богословської академії моральне богослов’я.

Помер у Києві, похований на Солом’янському кладовищі.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.