Київська духовна академія – спеціалізований вищий православний навчальний заклад, відкритий у 1819 році на території Києво-Могилянської академії, після її закриття Синодом Російської православної церкви у 1817 році. Внаслідок реформи духовної освіти, розпочатої у 1807 році, рішенням Комісії духовних училищ при Синоді у серпні 1817 році Києво-Могилянську академію було тимчасово закрито. У жовтня 1817 року на базі її класів було створено духовну семінарію, повітове і парафіяльне духовні училища, в яких викладали в основному випускники Санкт-Петербурзької духовної академії.
28 вересня 1819 року на території Київського Братського Богоявленського монастиря була відкрита Київська духовна академія, з діяльністю якої пов’язаний новий етап історії Академії. Київська духовна академія функціонувала за єдиними для всіх духовних академій Росії статутами та перебувала у безпосередньому підпорядкуванні митрополита Київського і Галицького. Очолював академію ректор, який призначався Комісією духовних училищ при Синоді і який, як і в попередні періоди Києво-Могилянської академії, одночасно виконував функції настоятеля монастиря. Відповідно до статутних регламентацій в академії викладали бакалаври / згодом доценти, екстраординарні та ординарні професори, які за загальною вимогою мали належати до православної конфесії. Брак кваліфікованих викладацьких кадрів у перші роки поступово був ліквідований завдяки вихованцям самої академії.
У 1819-1869 роках студентами академії були лише успішні випускники семінарій, котрі належали до православного духовного стану. З 1869 року станових обмежень щодо вступу до академії не було, при цьому приймалися особи православної конфесії після закінчення духовних семінарій або класичних гімназій. У перші роки студентами академії були в основному уродженці з етнічних українських земель. Згодом збільшується кількість студентів з російської провінції, а також православної молоді з Грузії, Молдавії, Румунії, Болгарії, Греції, Сербії, Сирії. Навчання тривало 4 роки у двох відділеннях, зокрема, у нижчому відділені вивчали філософські дисципліни та історію, математику і словесність, а у вищому відділенні – богословські дисципліни та церковну археологію, географію, канонічне право та ін. Крім того, протягом всього навчального курсу вивчалися грецька, латинська, німецька, французька, давньоєврейська мови.
Бібліотека академії, основою якої стала бібліотека закритої Києво-Могилянської академії, збільшуючись завдяки благодійникам, була однією з найбільших бібліотек на українських землях і нараховувала, наприклад, у 1915 році понад 150 000 друкованих видань. В академії виходило декілька періодичних видань, зокрема «Воскресное чтение» (1837-1912), «Труды Киевской духовной академии» (1960-1917), «Киевские епархиальные ведомости» (1879-1886). У 1872 році в академії було відкрито Церковно-археологічний музей, який був першим музеєм такого типу в Росії і який мав одну з найбільших колекцій церковних старожитностей у Європі. У 1882 році при академії було відновлено Богоявленське братство, що матеріально підтримувало незаможних студентів та випускників академії. У 1901 році в академії постало Церковно-археологічне товариство. Вихованці та викладачі академії внесли вагомий внесок у розвиток богословської науки, православної філософії, педагогіки, церковної історії тощо, зокрема, А. Булгаков, М.Олесницький, Ф.Філаретов, В.Богдашевський, О.Глаголєв, В.Певницький, П.Юркевич, О.Новицький, М.Булгаков, М.Петров, С.Голубєв, Ф.Титов та ін.
Київська духовна академія була ліквідована радянською владою за розпорядженням Наркомпросу України 26 квітня 1919 року. Внаслідок клопотань ректора та професорів академії київська влада дозволила поновити діяльність закладу під назвою «Київська православна богословська академія» у 1920-1924 роках. У подальші десятиліття XX ст. на території академії розміщувалися різні навчальні, наукові та лікувальні заклади до 1991 року – часу відродження Києво-Могилянської академії у незалежній Україні.