Київська братська школа – родоначальниця Києво-Могилянської академії, була створена у 1615 році Київським Богоявленським братством, що відображено в самій назві школи. Київське братство постало і діяло в контексті релігійно-культурного руху другої половини XVI століття – початку XVII століття та належало до грона православних братств – релігійно-культурних організацій, що виникли в православному, передовсім – міщанському, середовищі в українських воєводствах Речі Посполитої та на теренах Великого князівства Литовського, зокрема у Львові, Вільно, Кам’янці, Рогатині, Острозі, Перемишлі, Холмі, Замості, Бересті, Вінниці, Полоцьку та ін. Ініціатори та члени братств ставили за мету захист конфесійних інтересів, намагалися контролювати ієрархію та парафіяльне духовенство, опікувалися поведінкою своїх членів та допомагали їм, засновували школи й друкарні, контролювали і дбали про їх подальший розвиток. Особливість Київського братства – активна участь у його створенні і функціонуванні духовенства та шляхти, а згодом – козацтва, а також достатньо пізня поява. Біля витоків братства та школи стояли відомі монахи-інтелектуали Єлисей Плетенецький, Ісайя Копинський, Захарія Копистенський, Іов Борецький та ін. Найранішу фіксацію членів братства датовано початком січня 1616 року. Створення школи матеріально підтримала Галшка (Єлизавета) Гулевичівна із православного шляхетського роду, яка, відповідно до фундушевого упису до київських магістратських книг, 15 жовтня 1615 року подарувала Київському братству свою садибу на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан. У 1620 році до братства вступив гетьман Петро Сагайдачний зі всім Військом Запорозьким, підтримавши його не лише матеріально, а й козацькою шаблею. За участі козаків та Київського братства у 1620 році Київський Богоявленський монастир отримав від Єрусалимського патріарха Теофана III право ставропігії, тобто безпосереднього патріаршого підпорядкування. У 1629 році діяльність братства санкціонував своєю грамотою король Сигізмунд ІІІ. У другій половині XVII століття згадки про братство зникають із документів.
За зразком інших братських шкіл, насамперед – Львівської, Київська братська школа створювалася на засадах всестановості, тут навчалися без огляду на соціальне походження та матеріальні статки батьків. У школі навчалися діти міщан, козаків, духовенства і шляхти. Учні вивчали «слов’яно-росску» (очевидно – церковнослов’янську української редакції), грецьку, польську, латинську мови, граматику, піїтику, арифметику, риторику, музику, основи філософії та, вірогідно, початки богослов’я. Вчителями були духовні та світські особи, зокрема відомі імена вчителів Якова Мемлевича, Сави Андрієвич, Василя Березецького. Ректорами школи були Йов Борецький (1615-1618), Мелетій Смотрицький (до 1620), Касіян Сакович (1620-1624), Спиридон Соболь (1626-1628) та Хома Євлевич (1628-1632), які також викладали в школі.
У 1632 році на базі Київської братської школи був створений колегіум в результаті злиття братської та лаврської шкіл та реформи навчальних принципів і програми. Це відбувалося за безпосередньої участі та підтримки Петра Могили.