Кезма Тауфік Гаврилович [араб. , ﺍﻡﺯﻙ ﻝﻱءﺍﺭﺏﺝ ﻕﻱﻑﻭﺕ Тауфік Джубраїль Кезма (07[19].07.1882–09.04.1958), випускник Київької духовної академії – сходознавець, перекладач, педагог. Народився  у місті Дамаску (тоді – Османська імперія, нині – Сирія) у сім’ї купця православного віросповідання. У 1887 році разом із родиною переїхав до м. Назарет (тоді – Палестина, нині – Ізраїль), де старший брат Іскандер (вихованець Санкт-Петербурзької духовної семінарії і Московської духовної академії очолив новостворену учительську семінарію російського Імператорського Православного Палестинського товариства. Після закінчення цієї семінарії (1892–1896) відряджений до Росії для продовження освіти.

Як стипендіат Палестинського товариства навчався у Київський духовній семінарії (1896–1902) та академії (1902–1906), яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. Як іноземний підданий не мав права на працевлаштування у духовних навчальних закладах Російської імперії. Після закінчення академії залишився у Києві, при цьому протягом усього дореволюційного періоду щороку відвідував Назарет. Заробляв на життя приватними уроками. У 1907 році прийняв російське підданство. З 1907 року служив помічником проректора Університету Св. Володимира і за сумісництвом викладав турецьку та арабську мови у Київському комерційному інституті. За відрядженням цього інституту в 1914 році перебував у Персії (нині – Іран), де здобув диплом викладача перської мови, згодом підтверджений у Лазаревському інституті східних мов у Москві.

У 1918–1825 роках викладав арабську і турецьку мови в Українському державному близькосхідному інституті. З 1921 року був позаштатним співробітником Історико-філологічного відділу ВУАН з окремих наукових доручень: працював під керівництвом Агатангела Кримського на Кафедрі арабо-іранської філології. З 1924 року обіймав штатну посаду в очолюваному Кримським Кабінеті арабо-іранської філології. У 1925 році був одним з організаторів Київської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців. З 1930 року був членом Комісії для дослідів з історії Близького Сходу. Під час «чистки» апарату ВУАН у серпні  1930 звільнений зі штату «за відсутністю наукової кваліфікації». У 1930–1934 роках продовжував співпрацювати з ВУАН як позаштатний співробітник. З 1934 року працював у Київ. індустріальному інституті (нині – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») на посадах препаратора, старшого лаборанта. Брав участь у 1-й (червень 1935) та 2-й (жовтень 1937) Всесоюзних сесіях арабістів у Ленінграді.

У 1938 році був заарештований співробітниками НКВС УРСР за підозрою у шпигунській діяльності. Протягом півроку утримувався у спецкорпусі Лук’янівської тюрми в Києві. Винним себе не визнав. Звільнений з-під варти у лютому 1939 року у зв’язку із припиненням справи за відсутності доказів злочину. Після Другої світової війни був викладачем Київського державного університету, вчена рада якого в 1948 році одноголосно присудила йому звання професора кафедри загального мовознавства, але це рішення не було підтверджено відповідними інстанціями. У 1952 році був звільнений. У 1950-х роках займався перекладами з арабської мови.

Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Автор посібника з тюркології підручника арабської мови, перекладів арабських літературних пам’яток та джерел. У 1921 році здійснив перший переклад російською мовою київського списку «Подорожі патріарха Макарія Антіохійського» (скорочений варіант щоденникових подорожніх нотаток архідиякона Павла Алеппського, який супроводжував Макарія у його відвідинах Молдавії, Волощини, України та Московії у 1650-х) – єдиного арабомовного джерела з історії України ХVІІ ст. Рукопис перекладу зберігається в особовому фонді Омеляна Пріцака в науковій бібліотеці НаУКМА.   

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.