Антонін (Капутін Андрій Іванович) (12[24].08.1817–24.03[05.04].1894) – архімандрит РПЦ, церковний діяч, археолог, палеограф, нумізмат, історик, біблеїст. Народився у селі  Батуринському Шадринського повіту Пермської губернії (нині – с. Батурино Шадринського р-ну Курганської обл. РФ), у родині священика.

Навчався у Пермській та Катеринославській духовних семінаріях. Після навчання у Київській духовній академії у 1839-1843 роках залишений в академії на посаді бакалавра німецької мови. Отримавши диплом магістра богослов’я і словесних наук, викладав грецьку мову та моральне богослов’я. З 1847 року обіймав кафедру біблійної герменевтики та викривального богослов’я.  У 1845 році прийняв чернецтво.

У 1850 році за клопотанням архієпископа Херсонського Інокентія (Борисова) був призначений настоятелем російської посольської церкви в Афінах. У 1853 році  піднесений до сану архімандрита. У 1860–1865 роках служив настоятелем російської  посольської церкви в Константинополі. У 1850-х роках здійснив археологічні та палеографічні дослідження старовинних грецьких християнських храмів, ініціював реставраційні роботи. Завдяки його зусиллям у 1852–1855 роках в Афінах було відновлено давню церкву Лікодиму, що з 1855 стала російським посольським храмом Св. Трійці. З 1856 друкував свої розвідки у грецьких археологічних виданнях. В афіно-константинопольський період досліджував старовинні рукописи, каталогізував понад 600 рукописів бібліотеки Єрусалимського подвір’я в Константинополі Під час експедиції до Афону у 1859 році описав і каталогізував бібліотеки тамтешніх монастирів. У 1863 році здійснив дослідження Сінайського кодексу Біблії. У 1865 році призначений керівником Російської духовної місії в Єрусалимі, для якої  придбав низку значущих для розуміння біблійної історії і цінних з історико-культурного та просвітницького погляду 13 об’єктів площею близько 425 тисяч кв. м. та вартістю близько 1 млн рублів золотом. На цих ділянках розгорнув археологічну діяльність. Ці кошти протягом 25 років збирав серед православних російських аристократів і звичайних прочан. Вперше уклав систематичний науковий каталог з описом 1348 грецьких та слов’янських рукописів бібліотеки Сінайського монастиря Св. Катерини. Створив музей християнських старожитностей при Російській духовній місії в Єрусалимі.

Був одним із найщедріших благодійників Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, систематично поповнюючи його фонд пам’ятками давньої грецької, слов’янської і єврейської писемності. Придбав у Палестині й подарував академії папірусні (ІІІ–IV ст.) і пергаментні (V–VI ст.) списки Нового Завіту, завдяки яким Київ увійшов до світової когорти міст – охоронців біблійної рукописної спадщини. Збирач і дослідник старожитностей православного Близького Сходу, Антонін став одним із родоначальників систематичних досліджень у царині церковної та біблійної археології у православних духовних академіях, передусім – у КДА. Помер у Єрусалимі, похований у збудованому ним храмі Вознесіння Господнього Російського Вознесенського монастиря на Єлеонській горі.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.