Віртуальний музей Києво-Могилянської академії

Віртуальний музей

Укр / Eng

Віссаріон (Пую Віктор)

Віссаріон (Пую Віктор) [румун.Visarion (Puiu Victor)] (15[27].02.1879–10.08.1964), митрополит Румунycької Православної Церкви, стипендіат Київської духовної академії – церковний та громадський діяч, історик Церкви. Нар. у місті Пашкани (румун. Paşcani, нині – повіт Ясси, Румунія) у сім’ї священика.

У 1899–1903 роках навчався на богословському факультеті Бухарестського університету. У 1903-1905 роках працював у Церковному відділі Міністерстві культів та освіти. У 1905 прийняв чернецтво. У 1907-1908 роках навчався у Київській духовній академії у статусі стипендіата (стипендію у розмірі 1000 франків на рік отримував від благодійного фонду єпископа Мелхіседека (Штефанеску).

Після повернення до Румунії призначений на служіння до Свято-Миколаївського собору м. Галац, з 1909 року – ректор семінарії «Св. Андрій» у Галаці. Після входження Бессарабії до складу Румунії у 1918 році призначений ректором Кишинівської духовної семінарії та екзархом монастирів Бессарабії. Очолив Кишинівське історико-археологічне товариство. Після відновлення Хотинської єпархії у 1923 році призначений єпископом Хотинським із резиденцією в м. Бєльці  нині – Республіка Молдова), активно опікувався розвитком єпархії, відкрив духовну семінарію у місті Єдинці ( нині – у Рeспубліці Молдова) та низку шкіл.  У 1935 році призначений митрополитом Буковинським із кафедрою у м. Чернівцях. У 1940 році написав листа Й. В. Сталіну, в якому засуджував антирелігійну політику радянського уряду. Доправив цей лист до посольства СРСР у Бухаресті, надавши його копії західним дипломатам. У 1942 році очолив місію Румунської Православної Церкви із резиденцією у м. Одесі на територіях між Дністром та Бугом (частина сучасної Республіки Молдова та Одеської, Миколаївської і Вінницької областей), що увійшли під час війни до  складу Румунії під назвою Трансністрія (Задністров’я). Протидіяв поширенню у Трансністрії впливу УАПЦ. У 1945 році оселився у Західній Німеччині, звідки виїхав до Італії, а згодом – до Швейцарії. Ухвалою Народного трибуналу в Бухаресті від 21.02.1946 був заочно засуджений до смертної кари. З 1949 року мешкав у Франції, де очолював Румунську Західноєвропейську єпархію з центром у храмі Св. Архангелів у Парижі.

Іменем Віссаріона названо вулицю у Бєльцях.

Автор низки праць з історії Православної Церкви в Румунії та Молдові.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.