(archive)

Володимир Панченко

Володимир Панченко (2.09.1954, с. Демидівка Любашівського р-ну Одеської обл. – 14.10.2019, Київ) – літературознавець, критик, письменник, член Спілки письменників України, член Українського ПЕН, громадський діяч, народний депутат Верховної Ради України I скликання, учасник Ініціативної групи «Першого грудня», засновник та шеф-редактор видання «ЛітАкцент», заслужений діяч науки і техніки України, доктор філологічних наук, професор кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався на філологічному факультеті в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова, де після завершення аспірантури у 1979 році захистив кандидатську дисертацію та працював на посаді доцента. У 1984 році переїхав до Кіровограда (нині: Кропивницький), де викладав у державному педагогічному інституті та активно займався громадсько-політичною діяльністю. У 1998 році у Київському університеті імені Тараса Шевченка захистив докторську дисертацію, присвячену Володимиру Винниченку.

У 2001-2014 роках працював професором кафедри літературознавства, у 2002–2007 роках обіймав посаду віце-президента з навчальної роботи НаУКМА. Автор понад 300 літературознавчих, критичних праць, художніх творів, підручників, оглядів, рецензій, інтерв’ю, публікацій у періодиці, сценаріїв документальних фільмів, науковий редактор та упорядник низки наукових та белетристичних збірників.

В науковій бібліотеці НаУКМА зберігається особиста бібліотека Володимира Панченка.

Джерело:
Володимир Євгенович Панченко: біобібліографічний нарис . — Нац. ун-т “Києво-Могилян. акад.”, Наук. б-ка. – Київ : НаУКМА, 2014. – 113 с.

Юрій Шиманський

Юрій Шиманський (10.07.1928, Київ – 2.03.1998, Київ) – відомий вчений, фізик, педагог, організатор науки, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, засновник та професор кафедри фізико-математичних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, з яким пов’язана понад 50-літня наукова, науково-організаційна та викладацька діяльність вченого.

У 1993 році у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» створив кафедру фізико-математичних наук, якою завідував до 1998 року. У 1993-1998 роках – член вченої ради НаУКМА.

Автор понад 300 науковий праць – результатів його наукових теоретичних та експериментальних досліджень, що викладені у монографіях, наукових збірниках, підручниках, посібниках, статтях у наукових журналах. Вчений також був членом редколегій низки фахових журналів, редактором, а також автором передмов та перекладів низки праць своїх колег.

Джерело:

Юрій Шиманський : збірник на пошану пам’яті.. – Київ : КМ Академія, 2002. – 129 с.

Микола Чмихов

Микола Чмихов (26.09.1953, м. Слов’янськ Донецької обл. – 26.04.1994, Київ) – археолог, культуролог, доктор історичних наук, професор, засновник кафедри археології та культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія, один із фундаторів новітнього напрямку у вітчизняній науці – астроархеології.

Навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, де у 1982 році захистив кандидатську дисертацію, у 1992 році – докторську дисертацію.

Микола Чмихов – один з перших засновників навчального процесу у відродженій Києво-Могилянській академії, де у 1992 році створив кафедру археології та культурології, яку очолював до раптової смерті у 1994 році. Автор понад 100 наукових праць, в яких відстоював необхідність новаційних методів і трактувань у дослідженні давніх культур та застосування синтезу соціально-історичних та природничих наук в осмисленні стародавньої історії людства, активний поборник досліджень у галузі астроархеології.

Джерело:

Микола Чмихов : збірник на пошану пам’яті. – Київ : KM Academia, 2000. – 52 с.

Володимир Полтавець

Володимир Полтавець (26.05.1941, Харків – 26.10.1999, Київ) – лікар, педагог, доктор медичних наук, професор, засновник та керівник Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався у Військовій медичній академії (м. Ленінград) та у Дніпропетровському медичному інституті, де у 1974 році захистив кандидатську дисертацію та у 1987 році – докторську дисертацію.

У 1993 році переїхав з Дніпропетровська до Києва для роботи у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де працював на посадах провеста, проректора з наукової роботи, голови вченої ради, декана факультету суспільних та гуманітарних наук. У 1994 році створив і очолив Школу соціальної роботи НаУКМА – перший навчально-професійний заклад такого типу в Україні.

Автор понад 100 публікацій в галузі вітчизняної психіатрії та нейрофізіології, редактор перекладів книг та праць іноземних науковців, член редакційних колегій низки вітчизняних фахових журналів у галузі психіатрії та соціальної роботи, член спеціалізованої вченої ради при Українському НДІ соціальної і судової психіатрії, кореспондент-редактор Британського психіатричного журналу, учасник низки міжнародних наукових проектів та форумів.

У 2021 році родина Полтавців ініціювала заснування Poltavets Social Work Award – премію на підтримку діяльності Школи соціальної роботи НаУКМА.

Джерело:

Володимир Полтавець: збірник на пошану пам’яті / [упоряд. І. М. Грига ; уклад. бібліогр. покажч. Н. В. Казакова]. – Київ : KM Academia, 2000. – 78 с.

Володимир Моренець

Володимир Моренець (9.06.1953, Київ – 28.06.2021, Київ) – літературознавець, критик, перекладач, заслужений діяч науки і техніки України,  лавреат  Державної премії України імені Тараса Шевченка, віце-президент Асоціації українських письменників, член редколегій журналів «Слово і Час», «Сучасність», газети АУП «Література плюс», член Спілки письменників України, доктор філологічних наук, професор кафедри літературознавства, перший віце-президент та віце-президент з наукової роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався на філологічному факультеті у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, після закінчення якого стажувався у Варшавському університеті. Після навчання в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР у 1982 році захистив кандидатську дисертацію, а у 1994 році – докторську дисертацію. У 1982-1996 роках працював науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

У 1996 році запрошений професором і завідувачем кафедри філології НаУКМА, яку очолював у 1997-2004 роках. Засновник та керівник магістерської програми «Історія, теорія літератури та компаративістика». У 1999 та 2007 роках стажувався у Колумбійському університеті (США) як стипендіат програми Фулбрайт. У 1999-2003 роках працював деканом Магістеріуму, у 2003-2018 роках – віце-президентом з навчально-наукових студій НаУКМА. Один із засновників Докторської школи НаУКМА.

Автор понад 200 літературознавчих та критичних праць, художніх перекладів з польської літератури та гуманітарної думки ХХ ст., публікацій у періодиці, науковий редактор та упорядник низки наукових збірників. Подарував понад 1500 книг зі своєї колекції бібліотеці НаУКМА.

Джерело:

Моренець Володимир Пилипович: біобібліографічний покажчик / Уклад. Т.О. Патрушева ; Авт. вступ. ст. В.П. Моренець. – К. : КМ Академія, 2003.– 59с.

Вілен Горський

Вілен Горський (27.10.1931, Харків – 27.05.2007, Київ) – відомий вчений, філософ, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та релігієзнавства Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», заслужений діяч науки і техніки України.

Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1963-1992 роках працював в Інституті філософії АН УРСР, де захистив кандидатську і докторську дисертації та здобув визнання одного з визначний українських філософів.

Належить до когорти могилянців, які відроджували Академію з її першого навчального року, створивши кафедру філософії та релігієзнавства. У 1992-2000 роках працював завідувачем кафедри філософії та релігієзнавства, у 1994-1995 роках виконував обов’язки декана факультету гуманітарних наук, у 2000 року переведений на посаду професора кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА. Науковець розробив п’ять авторських курсів: «Історія української філософії», «Методологія історико-філософського пізнання», «Образ святості в культурі Києво-Руської доби», «Філософські ідеї в культурі Київської Русі», «Давньоруські любомудри», керував магістерською програмою «Філософія».

Автор близько 300 наукових та науково-методичних праць з проблем методології історії філософії, історії української філософської думки, філософських ідей у культурі України княжої доби.

Джерела:
Вілен Сергійович Горський: Біобібліографічний покажчик / Уклад. Т. О. Патрушева. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000. — 32 с.
Вілен Горський: віхи біографії / упорядкувала Марина Ткачук // Вілен Горський: дотики, смисли,
споглядання. — Київ: [Аграр Медіа Груп], 2011. — C. 313—316.

Петро Голод

Петро Голод (17.11.1946, м. Ходорів Львівської обл. – 3.01.2014, Київ) – вчений, фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, лавреат Державної премії України в галузі науки і техніки, завідувач та професор кафедри фізико-математичних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався на фізичному факультеті у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Після навчання в аспірантурі Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР захистив кандидатську та докторську дисертації та працював науковим співробітником.

У 2000-2014 роках – завідувач та професор кафедри фізико-математичних наук НаУКМА. Нагороджено «Медаллю Святого Петра Могили» – найвищої нагороди НаУКМА. Автор низки індивідуальних монографій, науковий статей у фахових виданнях та підручників для студентів в царині нелінійних рівнянь теорії поля, фізики конденсованих систем, теорії симетрій і зображення групи.

Михайло Брик

Михайло Брик (1.01.1941, с. Юстинівка Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 5.03.2006, Київ) – хімік, організатор науки, доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Після закінчення Кременецького державного педагогічного інституту навчався в аспірантурі Інституту хімії високомолекулярних сполук АН УРСР. У 1967 році захистив кандидатську дисертацію, у 1980 році – докторську дисертацію. Працював науковим співробітником та на адміністративних посадах в Інституті колоїдної хімії та хімії води імені А. В. Думанського НАН України, а також викладав у Київському політехнічному інституті.

З 1998 року – завідувач та професор кафедри хімії НаУКМА, де читав авторські курси з мембранології та курс загальної хімії. У 1998 році створив і очолив Центр екологічних досліджень НАУКМА. У 2000-2006 роках – перший віце-президент та віце-президент з наукової роботи НаУКМА.

Автор понад 300 наукових праць, зокрема 12 монографій, 35 наукових оглядів, 25 патентів і авторських свідоцтв на винаходи та двотомної «Енциклопедії мембран». У Науковій бібліотеці НаУКМА зберігається його особовий архів.

Джерело:
Михайло Теодорович Брик: Біобібліографічний покажчик. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000. — 54 с.

Віталій Замостьян

Віталій Павлович Замостьян  (4 січня 1933, Шостка Сумської обл. – 29 квітня 2011, Київ ) – один із засновників відродженої Києво-Могилянської академії, перший декан Факультету природничих наук НаУКМА, доктор медичних наук, професор, фізіолог, радіобіолог.

Народився в розпал Голодомору в родині лікарів. За порадою батька теж став лікарем. 1957 року закінчив Київський медичний інститут, працював дільничним лікарем поліклініки Обласної дитячої лікарні у Донецьку. Закінчив аспірантуру Київського НДІ геронтології АМН СРСР за спеціальністю «фізіологія людини», також там 1964 року захистив дисертацію на тему «Вікові особливості нейрогуморальної регуляції трофіки скелетних м’язів», яку розробляв й у наступні роки. До 1973 року працював у лабораторії фізіології Київського Науково-дослідного інституту геронтології АМН СРСР. У 1973–1986 роках – старший науковий співробітник, завідувач лабораторії фізіології в Інституті медичних проблем фізичної культури МОЗ УРСР. 1978 року захистив докторську дисертацію в Інституті фізіології АН УРСР на тему «Периферичні механізми м’язової працездатності та їх вікові особливості». Після Чорнобильської катастрофи працював у тільки-но створеному Центрі радіаційної медицини, де займався радіобіологічними дослідженнями.

У 1992 році В’ячеслав Брюховецький запросив Віталія Замостьяна до Києво-Могилянської академії, де він організував і очолив факультет природничих наук і в його складі кафедру екології у 1995 році, став першим деканом факультету (1992-2003), розробляв концепцію еколого-медичного факультету. У 2003 році нагороджено «Медаллю Святого Петра Могили» – найвищою відзнакою Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Один з перших започаткував інформатизацію НаУКМА, за ініціативи В. Замостьяна було створено першу лабораторію інформатики при природничому факультеті. Її робота вже у 1995 році спонукала до відкриття окремої спеціалізації «Комп’ютерні науки», яка пізніше стала окремим департаментом та зрештою факультетом.

Бібліографія В. Замостьяна налічує понад 150 публікацій. Автор віршів. Випускники кафедри екології заснували в НаУКМА кімнату-музей його імені.

Джерела:

1. Віталій Павлович Замостьян : біобібліографічний покажчик / уклад. Рава Т. В. ; редкол.: М. Т. Брик, В. С. Горський, В. П. Моренець, В. О. Щербак, Т. О. Ярошенко. – Київ : ВД “КМ Академія”, 2003. – 41 с. 
2. Замостьян В. П. Моя поетична біографія. – Київ : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 197 с.

Сергій Василевський

Сергій (Василевський Віктор Матвійович; 1829 – 1892) – архімандрит Російської Православної церкви, випускник Київської духовної академії, церковний біограф, педагог, адміністратор, духовний письменник.
Народився в Оренбурзької губернії. Після закінчення Оренбурзької духовної семінарії, служив в Уфимському духовному училищі. У 1857–1859 роках навчався у вищому відділенні Київської духовної академії. Після завершення навчання прийняв чернецтво у Києво-Печерській лаврі. З 1859 року обіймав посаду помічника ректора Томської духовної семінарії, викладав богословські дисципліни, займався місіонерською діяльністю серед старообрядці. У 1862–1867 роках служив у м. Вітебську, Полоцьку, Смоленську. У 1867 році переведений на служіння до м. Казані, де викладав у Казанській духовній семінарії, був настоятелем монастирів .

Прагнучи здобути ступінь магістра богослов’я, неодноразово подавав свої праці на розгляд Конференції Київської духовної академії. У 1890 році за підсумками захисту друкованої праці «Высокопреосвященный Филарет, в схимонашестве Феодосий (Амфитеатров), митрополит Киевский и Галицкий, и его время» (Казань, 1888; у 3 т.) здобув ступінь магістра богослов’я.

Помер у Казані. Похований на кладовищі Зилантового монастиря (знищене у 1930-х роках).

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т.  — Т. 1. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.