Іваницький Віктор Федорович (20.11[02.12].1881 – лютий 1955), випускник і викладач Київської духовної академії – сходознавець, біблеїст, гебраїст, бібліограф, бібліотекознавець. Народився у селі Калузьке Херсонського повіту та губернії (нині – село Калуга Березнегуватського р-ну Миколаївської обл.) у сім’ї священика.

Навчався у Херсонській духовній семінарії (1892–1896), Одеській духовній семінарії (1896–1902) та академії (1902–1906), яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я, отримавши право на здобуття ступеня магістра на підставі захисту друкованої дисертації без додаткових іспитів. Як один із найкращих випускників 1906 року, був залишений у академії професорським стипендіатом кафри біблійної історії. У 1907 році обраний Радою Київської дховної академії на вакантну кафедру біблійної історії. У 1912 році затверджений у ступені магістра богослов’я і званні доцента. З  1914 року виконував функції діловода в редакції журналу «Труды Киевской духовной академии». Уклав «Систематический указатель статей, помещенных в “Трудах императорской Киевской духовной академии” за 1905–1914 гг.» (К., 1915). З 1917 року –  екстраординарний професор академії.

Після закриття Київськї духовної академії у 1919 році – приват-доцент історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира. У 1920–1925 роках – професор Київського археологічного інституту. У зазначених навчальних закладах читав історію Стародавнього Сходу, спецкурси, присвячені історії Вавилоно-Ассирії, вавилоно-ассирійській літературі, культурі Передньої Азії, давній історії євреїв, історичній географії Ханаана, історії антисемітизму у стародавньому світі, археологічним відкриттям на Стародавньому Сході та ін. Викладав також давньоєврейську, арамейську, новоассирійську мови. У 1920-х співробітничав із ВУАН. Входив до складу Єврейської історично-археографічної комісії (1923–1929), київської семітологічної секції Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (1929–1930) та Візантологічної комісії (1926–1930). У 1920–1933 роках працював у Всенародній  бібліотеці України (нині – Національна бібліотека України ім. В. Вернадського), завідуючи відділами Orientalia, бібліотекознавства і стародруків. Розробив інструкції з формування та опрацювання фондів, опису книг схід. мовами; ініціював створення у Відділі Orientalia підвідділу гебраїки-юдаїки. Входив до складу Президії утвореного в 1925 році Науково-дослідного інституту бібліотекознавства при бібліотеці. Був звільнений з посад у 1933 році під час чергової кадрової «чистки» бібліотеки.

У 1933 році переїхав до міста Йошкар-Ола (Марійська АО, нині – Республіка Марій Ел у складі Російської Федерації), де працював на посаді наукового співробітника Республіканської наукової бібліотеки та викладав у Марійському державному педагогічному інституті. Після виходу на пенсію у 1950 році переїхав до України, до Кам’янця Подільського, де помер і похований.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.