Барвінок Володимир Іванович (22.07[03.08].1879–1943), випускник КДА – історик церкви, візантиніст, бібліограф, архівіст, митець. Народився у с. Охрамієвичі Сосницького повіту Чернігівської губернії (нині – Корюківського районуну Чернігівської області) у заможній селянській родині, яка виводила своє походження від напівлегендарного козацького отамана другої половини XVII століття Івана Барвінка. Навчався у Чернігівській духовній семінарії (1896-1901) та Київській духовній академії (1901–1905), яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. Рукопис кандидатського твору «Никифор Влеммид и его богословские труды», визнаного Радою Академії «відмінним», зберігається у Інституті рукописів НБУВ.

Протягом 1905-1917 років мешкав у Санкт-Петербурзі, де служив у Канцелярії обер-прокурора Св. Синоду, а також викладав історію у приватному реальному училищі О. І. Гельда. Увесь цей час не полишав наукових студій у царині візантиністики. Прагнучи поглибити знання предмета, у 1906-1908 роках навчався у Санкт-Петербурзькому Археологічному інституті; у 1908-1911 роках прослухав повний курс історичного відділення історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету, де вивчав історію християнського мистецтва під керівництвом видатного візантолога професора Д. В. Айналова. У 1912 році балотувався на засіданні Ради Київської духовної академії на вакантну посаду викладача кафедри історії церковної археології, однак поступився, завдяки вирішальному голосу ректора єпископа Іннокентія (Ястребова), іншому претендентові.

Наприкінці 1917 року переїхав до Києва. Входив до складу комісії Міністерства внутрішніх справ УНР та Міністерстві віросповідань Української держави. Одночасно викладав літературу та українознавство у київських середніх навчальних закладах. Брав участь у комплектуванні фондів Національної бібліотеки Української Держави. З весни 1919 року займався науковою роботою в Українській академії Наук (після 1921 року – ВУАН). У 1924-1933 роках працював у Археографічній Комісії ВУАН та Всеукраїнському Археологічному комітеті (ВУАК), де був секретарем мистецького відділу та його Софійської комісії, яка опікувалася дослідженнями Києво-Софійського собору. Працюючи у ВУАН, займався переважно підготовкою реєстру та описом стародруків у київських та ленінградських бібліотеках. У 1926-1930 роках брав участь у діяльності Візантологічної комісії ВУАН. З 1924 був також співробітником Всенародної бібліотеки України та Українського наукового інституту книгознавства (УНІК). Займався впорядкуванням і систематизацією фондів бібліотеки Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, переданих до ВБУ. У середині 1930-х років передав власне книжкове зібрання до фондів бібліотеки Київського університету.
Помер у Києві за часів німецької окупації. Місце поховання невідоме.

Залишив низку праць, присвячених реконструкції життя і вивченню спадщини візантійського вченого-енциклопедиста, церковного і політичного діяча Никифора Влемміда (1197- бл. 1272), що здобули високу оцінку у фаховій дореволюційній літературі. У працях 1920-х років відображені результати його досліджень стародруків, зокрема тих, що збереглися у книжкових колекціях Київської духовної академії, Києво-Печерської лаври, Києво-Софійського собору, Києво-Михайлівського та Києво-Видубицького монастирів. Більшість праць радянських часів (у т. ч. «Огляд бібліографії церковно слов’янських стародруків») не опубліковано.З часів навчання у духовному училищі займався живописом, відтворюючи переважно релігійні сюжети. Є автором низки картин із зображенням українських краєвидів.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т.  — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.