Чехівський Володимир Мусійович (1876–1937), випускник Київської духовної академії – політичний і релігійний діяч, педагог, ідеолог української церковної автокефалії. Народився у селі Горохуватка Київських повіту і губернії (нині – Кагарлицького р-ну Київської обл.) у сім’ї священика.

Після закінчення Києво-Подільського духовного училища (1885–1890) та Київської духовної семінарії (1890–1896) навчався у Київській духовній академії (1896–1900), де здобув ступінь кандидата богослов’я. У студентські роки вступив до гуртка українських соціал-демократів-«драгомановців». Після закінчення академії вчителював у церковнопарафіяльній школі села Янівка Київського повіту. У 1901 році  був призначений помічником інспектора Подільської духовної семінарії (м. Кам’янець-Подільський, нині – Хмельницька обл.). У 1902 році переведений на аналогічну посаду до Київської духовної семінарії. З 1905 року – вчитель російської мови Черкаського духовного училища. У 1904–1905 роках опублікував у журналі «Труды Киевской духовной академии» та окремим накладом кандидатський твір «Киевский митрополит Гавриил Банулеско-Бодони (1799–1803 гг.)», який подав до ради академії на здобуття ступеня магістра богослов’я, який було повернуто автору для перегляду і виправлення.

Продовжував активну політичну діяльність. З 1902 року був членом Революційної Партії України, у 1905 році перейменованої на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). На початку 1906 року був заарештований за революційну діяльність і засуджений на 3 роки заслання до Вологодського краю. Уникнув покарання завдяки обранню до складу I Державної думи. З 1908 року жив у Одесі під гласним наглядом поліції. Служив інспектором Михайло-Семенівського сиротинця, викладав в навчальних закладах. Після закінчення однорічних курсів для підготовки вчителів середніх шкіл при Новоросійському університеті (1913) обійняв посаду викладача 3-ї міської гімназії  м. Одеси. Брав активну участь у діяльності української громади і товариства «Просвіта».

Після лютневої революції став редактором одеської газети «Українське слово»; очолив одеський комітет УСДРП. 07.04.1917 був обраний членом Української Центральної Ради.  25.11.1917 обраний членом Всеросійських установчих зборів (депутат від Одеси). З 13.04.1918 – директор департаменту сповідань при Міністерстві внутрішніх справ Української Народної Республіки. Був членом Кирило-Мефодіївського українського православного братства, створеного у Києві в березні–квітні 1918 з метою відродження української православної незалежної соборноправної церкви. Очолював департамент загальних справ у Міністерстві сповідань Української Держави (травень – грудень 1918). З 14.12.1918 – голова ради комісарів народних міністерств, голова ради міністрів та міністр закордонних справ УНР. У період перебування Чехівського на чолі українського уряду було прийнято закони про автокефалію Української Православної Церкви, про державну мову в Україні (01.01.1919), а також проголошено універсал про об’єднання УНР та ЗУНР в єдину державу (акт Злуки, 22.01.1919).

У 1919–1920 роках викладав у Кам’янець-Подільському державному українському університеті та Вінницькому інституті народної освіти, взяв активну участь у і соборі Української автокефальної православної церкви 1921 року. Був радником першого митрополита УАПЦ Василя Липківського, брав участь у роботі Пастирських курсів УАПЦ (1921–1923) та редагуванні її офіційного друкованого органу «Церква й життя» (1927–1928).  За радянських часів неодноразово заарештовувався зі звинуваченнями у антирадянській діяльності. З 1933 року покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. 03.11.1937 розстріляний за вироком трійки в урочищі Сандармох (нині – Республіки Карелія, РФ). Місце поховання достеменно невідоме. Реабілітований Верховним судом УРСР 11.08.1989.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.