Філарет (Амфітеатров Федір Георгійович) (1779–1858), святитель, єпископ РПЦ, митрополит Київський і Галицький – церковний педагог, адміністратор, письменник.  Народився у селі Високе Кромського повіту Орловської губернії (нині – Троснянського р-ну Орловської обл. РФ) у сім’ї священика.

Навчався в Орловському духовному училищі (1789-1795),  Орловській духовній семінарії у м. Севську (нині – райцентр у Брянській обл. РФ). У 1798 році – вчитель поезії та грецької мови в Орловської духовної семінарії. Того ж року прийняв чернецтво. З 1799 року – префект і викладач богослов’я, з березня 1802 року – ректор Орловської духовної семінарії. Одночасно – ігумен Свенського Свято-Успенського монастиря і член Орловської духовної консисторії.  З 1804 року – ректор Оренбурзької духовної семінарії в Уфі, піднесений до сану архімандрита та призначений настоятелем Уфимського Свято-Успенського монастиря. З 1810 року переведений на посаду настоятеля Знаменського монастиря в м. Тобольську і ректором Тобольської духовної семінарії. З 1813 року – настоятель Свято-Успенського Йосифового монастиря поблизу м. Волоколамська (нині – Московська обл. РФ). З 1814 року –  інспектор і професора богословських наук Московської духовної академії, з 1816 року – її ректор.  Подальша діяльність Ф. пов’язана з архієрейським служінням в єпархії на російській території.

18 квітня 1837 очолив Київську єпархію у сані митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Києво-Печерської лаври (до Києва приїхав 26.07.1837). На кафедрі в Києві номінував близько 40 вихованців Орловської духовної семінарії на священицькі вакансії в Київській єпархії, що з’явилися після епідемій холери в 1847, 1848, 1853 і 1855. Не дозволяв висвячувати осіб, які не мали повної семінарської освіти.  Відзначився широкою благодійністю, за що дістав у Києві прізвисько «Милостивий». Очолюючи митрополичу кафедру, пожертвував Київському єпархіальному попечительству про бідних духовного звання 42,5 тис. руб.; опікувався київськими духовними навчальними закладами. Відкрив при Софійському кафедральному соборі духовне училище; утримував власним коштом від 25 до 40 сиріт із родин духовенства. Подарував Київській духовній семінарії власну бібліотеку.

Здійснюючи загальне керівництво і патронат над Київською духовною академією, жваво цікавився її життям: брав участь в екзаменуванні вступників і студентів; ознайомлювався із програмами лекційних курсів; відвідував студентські помешкання; стежив за харчуванням вихованців. Заохочував випускників приймати чернецтво та опікувався студентами-монахами. Підтримував видання журналу «Воскресное чтение». У 1843 році запропонував викладати у академії в рамках курсу пастирського богослов’я педагогіку. Дотримуючись консервативних поглядів, обстоював необхідність викладання богослов’я латинською мовою.

Помер у Києві; похований у церкві Воздвиження Хреста Господнього у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Під час поховання митрополита Київського і Галицького Філофея (Успенського) в 1882 році мощі Філарета було виявлено нетлінними. У 1984 році Філарета було включено до собору сибірських святих.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.