Позднєєв Дмитро Матвійович (1865–1937), випускник Київської духовної академії – історик, філолог, сходознавець. Брат видатного сходознавця Олексія  Позднєєва (1851–1920). Народився у губернському місті Орел (нині – РФ) у сім’ї протоієрея.

Після закінчення 2-го Орловського духовного училища (1875–1879) та Орловської духовної семінарії (1879–1885) навчався у КДА (1885–1889), де здобув ступінь кандидата богослов’я.  Кандидатський твір «История христианства в Средней Азии по XIV век» (обсягом 606 с.) отримав схвальні відгуки. У 1889–1893 роках навчався на факультеті східних мов Санкт-Петербурзького університету, який закінчив із дипломом 1-го ступ. Спеціалізувався за китайсько-монгольсько-маньчжурським напрямом. Під час навчання за рішенням університетської ради тричі отримував золоті медалі за конкурсні студентські праці.

Після закінчення університету був залишений на кафедрі історії Сходу. У 1893-1894 роках перебував у закордонному науковому відрядженні (Лондон, Париж, Берлін), знайомлячись із організацією сходознавчої освіти в Європі та працюючи в бібліотеках. З 1895 року служив у канцелярії міністра фінансів. Чиновницьку службу поєднував із педагогічною діяльністю на факультеті східних мов Санкт-Петербурзького університету. У 1897 році брав участь у ХI Міжнародному конгресі орієнталістів у Парижі.

З 1898 року відряджений як чиновник з особливих доручень до Пекінського відділення російсько-китайського банку; одночасно завідував Пекінським відділенням правління товариства Китайсько-східної залізниці, будівництво якої тривало у 1897–1903 роках.  У 1904 році був призначений директором Східного інституту у Владивостоці. У 1905 році поїхав у відпустку до Японії. Посилаючись на хворобу, подав у відставку з директорської посади й залишився у Японії до 1910 року. Служив кореспондентом Санкт-Петербурзького телеграфного агентства, яке постачало інформацію про Японію для всієї російської преси, писав статті для газети «Россия». Водночас працював на російську розвідку. Підготував та опублікував низку навчальних посібників із японської мови та наукових праць, у т. ч. перший японсько-російський ієрогліфічний словник.

Після повернення у 1910 році до Санкт-Петербурга викладав до 1917 року японську мову.  У 1917 – середина 1930-х років викладав у Ленінградському інституті живих східних мов, у військовій академії ім. М. В. Фрунзе в Москві. Виконував обов’язки консультанта Ленінградського музею етнографії, позаштатного консультанта штабу армії з далекосхідних питань. У 1937 році заарештований за обвинуваченням у шпигунській діяльності на користь Японії; засуджений до вищої міри покарання, розстріляний на 73-му році життя. Реабілітований у 1957 році.

Автор понад ста друкованих праць, серед яких – дослідження з історії, географії, економіки Китаю та Японії, 2-томний опис Маньчжурії та ін.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.