Платон (Городецький Микола Іванович) (1803–1891), єпископ РПЦ, митрополит Київський і Галицький – церковний діяч, педагог, місіонер, проповідник. Народився у посаді (нині – село) Погоріле городище Зубцовського повіту Тверської губернії (нині – обл. РФ) у сім’ї священика.

Навчався у Тверській духовній семінарії (1817–1823) та Санкт-Петербурзькій духовній академії (1823–1827), яку закінчив зі ступенем магістра богослов’я і словесних наук.

У 1827 році був призначений викладачем фізики, математики і грецької мови Орловської духовної семінарії, де згодом викладав французьку мову. З 1829 року служив у СПбДА на посаді бакалавра грецької мови, морального і викривального богослов’я, а також започаткував читання лекцій із історії та викриття російського розколу. З 1830 року опікувався також бібліотекою СПбДА. У 1830 році прийняв постриг. Невдовзі зарахований до складу соборних монахів Олександро-Невської лаври та піднесений до сану архімандрита. З 1837 призначений ректором і професором богословських наук Костромської духовної семінарії, настоятелем Богоявленського чоловічого монастиря у м. Костромі. З 1839 року переведений на посаду настоятеля Віленського Свято-Духівського монастиря (нині – м. Вільнюс, Республіка Литва). У 1843 році призначений єпископом Ковенським, 2-м вікарієм Литовської єпархії та настоятелем Пожайського Свято-Успенського монастиря (нині – м. Каунас, Республіка Литва).  У 1849-1856 роках керував Псковською єпархією. З 1867 року обіймав посаду архієпископа Донського і Новочеркаського. З 1877 року – архієпископ Херсонський та Одеський.

Указом Св. Синоду у 1882 року піднесений до сану митрополита Київського і Галицького, члена Св. Синоду. Очоливши Київську митрополію, значну увагу приділив вдосконаленню системи єпархіального управління та її кадрового забезпечення. Домігся передачі Київській митрополії у 1886 року землі та приміщень для відновлення Межигірського Спасо-Преображенського монастиря (у 1935 зруйнований) та благодійних закладів при ньому, на благоустрій яких пожертвував значні кошти.

Як безпосередній патрон Київської духовної академії, регулярно брав участь у випускних і річних екзаменах, а також академічних урочистостях («актах»). Сприяв організації Богоявленського братства з підтримки нужденних студентів (1883); при його заснуванні, прийнявши звання покровителя, зробив внесок в 1500 руб. до основного капіталу, 500 руб. жертвував щорічно. З 1882 до кінця життя був попечителем церковно-археологічного товариства при академії.

Помер у Києві; похований у Стрітенському бічному вівтарі Києво-Софійського кафедрального собору.