Никанор (Абрамович/Бурчак-Абрамович Никанор Никандрович) (1887–1969), єпископ УАПЦ (формації 1942 р.), митрополит УАПЦ на еміграції, студент Київської духовної академії у 1917–1918 роках – церковний і громадський діяч. Народився у селі Мизове Ковельського повіту Волинської губернії у родині псаломщика.

У 1903-1909 роках навчався у Волинській духовній семінарії ( м. Житомир); у семінарські роки належав до української «громади». За рекомендацією свого старшого брата Петра Абрамовича, краєзнавця і громадсько-освітнього діяча став членом товариства дослідників Волині. У 1909 році вступив до Київського комерційного інституту, який залишив після 2-го семестру, повернувшись на Волинь, де служив псаломщиком і вчителював. Прийнявши священство у 1911 році, служив у сільських парафіях Волині. У 1917 році призначений волинським губернським інструктором народної освіти. У 1917-1918 навчальному році навчався в КДА.

У 1918 році став одним із членів-засновників українського Братства Св. Спаса у Житомирі, що прагнуло відродження українських православних традицій. Був одним з організаторів та головою Волинського єпархіального з’їзду (03– 08.10.1921, Свято-Успенська Почаївська лавра), під час якого відправив у лаврському Свято-Троїцькому соборі службу Божу українською мовою, без поминання Патріарха Московського. У 1931 році призначений настоятелем храму Св. Миколая чудотворця у містечку Ківерці поблизу м. Луцька. У 1932–1939 роках брав участь у роботі створеної Українським науковим інститутом у Варшаві Комісії з перекладу Св. Письма і богослужбових книг українською мовою та діяльності товариства ім. митрополита Петра Могили. У 1942 році прийняв чернечий постриг, піднесений до сану архімандрита та висвячений на єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії у юрисдикції тимчасового адміністратора Православної автокефальної церкви на українських землях архієпископа Луцького і Ковельського Полікарпа (Сікорського). У 1942-1943 роках  у Києві звершив рукопокладення 187 священиків УАПЦ та створив кілька сотень її парафій. стимулював діяльність адміністратури УАПЦ щодо видання українських перекладів Св. Письма та богослужбових текстів.

У 1943 році переїхав до Варшави, де взяв активну участь у соборі єпископів УАПЦ 11.03–08.04.1944. увійшов до складу синоду УАПЦ. Після закінчення 2-ї світової війни оселився в м. Карлсруе (нині – у землі Баден-Вюртемберг, ФРН), де мешкав до кінця життя. Постановою собору єпископів УАПЦ у Мюнхені від 15.05.1947 обраний заступником митрополита і голови собору єпископів УАПЦ. У 1948 році очолив український православний богословсько-науковий інститут УАПЦ. Був головним редактором журналу «Богословський вісник» з 1948 року; з 1952 року – голова редколегії журналу «Рідна Церква».  У 1952 році піднесений собором єпископів УАПЦ у Парижі до сану митрополита. Після смерті митрополита Полікарпа (Сікорського) обраний Надзвичайним собором УАПЦ митрополитом УАПЦ на еміграції (28.10.1953). У 1954–1961 роках був почесним головою товариства «Волинь» та інституту дослідів Волині у Вінніпезі (Канада). головував на соборі УАПЦ у м. Карлсруе (16–18.12.1956), на якому було прийнято її новий статут.

Помер у м. Карлсруе; похований на головному міському кладовищі.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.