Мойсей (Антипов-Богданов-Платонов Матвій Михайлович) (1783–1834), архієпископ РПЦ, перший ректор Київської духовної академії – церковний діяч і педагог, богослов. Народився у селі Богдановському Коломенського повіту Московської губернії у сім’ї дяка.

За деякими відомостями, навчався у Коломенській духовній семінарії, де виявив неабиякі здібності та успіхи й отримав прізвище Богданов (за назвою села, з якого походив). У 1799 році вступив до Слов’яно-греко-латинської академії у Москві. У 1801 році перевівся до класу поезії Троїцької лаврської духовної семінарії в підмосковному місті Сергієв Посад. Як один із стипендіатів і вихованців митрополита Московського і Коломенського, священноархімандрита Троїце-Сергієвої лаври Платона Левшина (1737–1812), за часів навчання у Троїцькій семінарії отримав прізвище Платонов на честь свого наставника. У 1809–1814 році навчався у Санкт-Петербурзькій духовній академії.

Затверджений у ступені магістра богослов’я і словесних наук та призначений бакалавром церковної словесності СПбДА, де згодом обіймав також посаду бібліотекаря. У 1814 році прийняв чернечий постриг. 3 1817 року переведений на посади ректора і професора богословських наук Київської духовної семінарії, створення якої стало першим етапом реформування Києво-Могилянської академії в Київську духовну академію. 01.08.1817 піднесений до сану архімандрита і призначений настоятелем Києво-Братського Богоявленського монастиря. Доклав значних організаційних та адміністративних зусиль для налагодження навчального процесу у семінарії та створення належних умов для відкриття КДА, беручи особисту участь у відновленні академічних будівель на території Києво-Братського Богоявленського монастиря, що перебували у занепаді з часів руйнівної пожежі на Подолі у 1811 року. 12.09.1819 призначений ректором і ординарним професором богословських наук КДА. Очолюючи КДА у складний період її становлення, вникав у всі аспекти повсякденного академічного життя – від навчального процесу до господарсько-фінансових справ і канцелярського діловодства. Особливу увагу приділяв зведенню нового академічного корпусу і реконструкції Староакадемічного (Мазепинської) будівлі. Одночасно здійснював значний обсяг викладацької роботи: читав лекції зі Св. Письма, вперше в історії Київської академії відмовившись від латинської мови викладання, а також вступ до богослов’я та догматичне богослов’я для студентів вищого відділення. У 1922 році за лекційний курс Св. Письма здобув ступінь доктора богослов’я.

З 1823 року — єпископ Староруський, вікарій Новгородської єпархії, згодом єпископ Саратовський і Царицинський, архієпископ Карталінський і Кахетинський.

Помер у Тифлісі (нині – м. Тбілісі); похований у склепі Сіонського Свято-Успенського собору.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.