Модест (Стрелльбицький Даниїл Костянтинович) (1823–1902), архієпископ РПЦ, випускник Київської духовної академії – церковний діяч, педагог, богослов, літургіст, церковний історик, археограф, перекладач. Народився у селі Зиновинці Літинського повіту Подільської губернії (нині – село Шевченка Літинського р-ну Вінницької обл.) у сім’ї священика.

Закінчивши Подільську духовну семінарію (1841–1848), того ж року прийняв чернецтво. У 1849–1853 роках продовжив освіту у Київській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я, отримавши право на здобуття ступеня магістра без нових усних випробувань за умови 2-річної бездоганної служби у духовних школах і надання нового твору.

У 1854 році був призначений доглядачем і вчителем російської граматики, церковного уставу і співу духовного училища в м. Слуцьку (нині – в Республіці Білорусь). У 1854 році зарахований до складу братії Слуцького Свято-Троїцького монастиря. У 1856 році піднесений до сану ігумена і призначений настоятелем цього монастиря. На підставі розгляду Конференцією акадамеї твору «Св. Григорий Палама, митрополит Солунский» здобув ступінь магістра богослов’я. З 1858 року – ректор і учитель Києво-Подільського духовного училища. У 1860 році призначений інспектором і професором Мінської духовної семінарії. З 1862 року – інспектор і професор пастирського, морального, викривального богослов’я та гомілетики Литовської духовної семінарії (м. Вільна, нині – м. Вільнюс). З 1866 року – інспектор і професор Чернігівської духовної семінарії. З 1868 року – ректор Іркутської духовної семінарії. У 1876 році призначений на посаду єпископа Єкатеринбурзького, вікарія Пермської єпархії. З 1878 року – єпископ Люблінський, вікарій Холмсько-Варшавської єпархії. Відновив і очолив Холмське православне Свято-Богородицьке братство, започаткував видання «Холмского народного календаря». З 1899 року і до кінця життя – єпископ Волинський і Житомирський. У 1892 році піднесений до сану архієпископа.

Був відомим церковним істориком, богословом і проповідником. Свої праці публікував у низці журналів. Розібрав і систематизував особистий архів святителя Інокентія (Кульчицького), уклав його життєпис, виявив, опублікував і проаналізував звід проповідей; схарактеризував внесок вихованців академії у розбудову Іркутської духовної семінарії; сприяв передачі до КДА 11 цінних рукописів і подарував низку раритетів, пов’язаних із академією та історією унії. Ініціював створення Волинського церковно-археологічного товариства, побудував для нього музеєсховище у Свято-Успенській Почаївській лаврі.

Помер у Житомирі; похований у крипті Житомирського Спасо-Преображенського кафедрального собору. У 1931 році поховання було сплюндроване, але віруючі встигли сховати останки, які було знайдено у 1993 році і перепоховано на старому місці.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.