Інокентій (Борисов Іван Олексійович) (15[27].12.1800–26.05[07.06].1857), святитель, архієпископ РПЦ, випускник, викладач і ректор Київської духовної академії – церковний діяч і педагог, богослов, історик Церкви, проповідник. Народився у повітовому місті Єлець Орловської губернії (нині – адм.іністративний центр Єлецького р-ну Липецької обл. в Росії) у сім’ї священика.

Після навчання у Воронезькій та Орловській духовних семінаріях у 1819–1823 роках навчався у Київській духвній академії, яку закінчив зі ступенем магістра богослов’я і словесних наук. У 1823 році  призначений інспектором і професором церковної історії та грецької мови Санкт-Петербурзької духовної семінарії переведений на посаду ректора Олександро-Невського духовного училища. З 1824 року обіймав посаду бакалавра богословських наук Санкт-Петербурзької духовної академії, з 1826 року – екстраординарний професор. У 1826 році піднесений до сану архімандрита.

З 1830 року – ректор і професор богословських наук КДА  та настоятель Києво-Братського Богоявленського монастиря. Виявив себе талановитим адміністратором, реформатором та організатором духовної освіти і науки. Відіграв значну роль у розвиткові київської духовно-академічної філософії, сприяв становленню гомілетики як академічної дисципліни, розвитку церковно-історичної науки у КДА. Доклав зусиль щодо розвитку бібліотеки КДА; у 1832 році  облаштував читальну залу. За часів його ректорства було покращено умови життя студентів; реконструйовано лікарню; вдосконалено фізичний кабінет; улаштовано академічне подвір’я, на якому вперше розбито алеї; оновлено та прикрашено портретами видатних діячів Київської Академії Конгрегаційну залу. Відроджував колишні і створював нові традиції академії,  зокрема відновив щорічне молитовне поминання засновників та благодійників Київської Академії у день кончини митрополита Петра Могили (31 грудня). У 1836 року призначено єпископом Чигиринським, настоятелем Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. При цьому до 1839 року залишався на посаді ректора КДУ.

У 1841 році очолив Вологодську єпархію, згодом – єпископ і архієпископ Харківський і Охтирський. У 1848 році отримав призначення до Херсонської і Таврійської єпархії. У 1853 році ініціював проведення археологічних розкопок на руїнах Херсонеса, виклопотав дозвіл на створення музею віднайдених християнських старожитностей.

Помер в Одесі;  похований в Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Під час закриття і знищення собору в 1936 році поховання Інокентія було перенесено на Слобідське кладовище Одеси; у 1987 році було перепоховано на братському кладовищі Свято-Успенського Патріаршого монастиря; у 2007 році перенесено до новозбудованого Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Залишив значну творчу спадщину, представлену працями з богословських наук, церковної історії та археології, численними проповідями, «словами», промовами, акафістами тощо.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.