Гассієв Афако (Афанасій) Аврамович (09[21].05.1844–1915), випускник Київської духовної академії – філософ, богослов, історик релігії, публіцист, громадський діяч, педагог, лінгвіст, перекладач. Батько Віктора Гассієва (1879–1962), винахідника першої у світі фотонаборної машини. Народився у т. зв. Осетинській слобідці (аулі) поблизу Владикавказької фортеці ( з 1863 року – м. Владикавказ Терської обл., нині – адміністративний центр Республіки Північна Осетія – Аланія РФ) у сім’ї селянина.

Навчався у Владикавказькому духовному училищі (1858–1862), Кавказькій (1862–1863, м. Ставрополь,), Тифліській (1863–1864, нині – м. Тбілісі, Грузія), знову Кавказькій (1864–1867) духовних семінаріях, виявивши неабиякі успіхи та інтелектуальні здібності. У 1867 році  вступив на церковно-практичне відділення академії як стипендіат Товариства відновлення православного християнства на Кавказі. На початку 3-го курсу, у 1869 році, був переведений, за власним бажанням, на богословське відділення. На 4-му курсі спеціалізувався з психології, історії філософії, педагогіки та основного богослов’я. Ще у студентські роки виявив здатність до самостійних наукових студій. У 1869–1870 роках надрукував дві праці у журналі «Труды Киевской духовной академии», у т. ч. частину кандидатського твору «Коран в его истории и основных началах (вероучения и нравоучения)». Закінчив академію зі ступенем кандидата богослов’я.

У 1871 році розпочав педагогічну діяльність позаштатним викладачем педагогіки, фізики та математики Тифліської жіночої гімназії. З 1872 року обіймав посаду доглядача Моздоцького духовного училища, де викладав також російську та церковнослов’янську мови. На Закавказзі служив агентом-попечителем державного майна у різних губернських і повітових містах, відкрито захищаючи права селян, критикуючи бюрократичну систему і русифікацію Закавказзя шляхом заселення його земель російськими переселенцями всупереч інтересам і потребам місцевих мешканців, увесь час наражався на конфлікти із начальством і підозри з боку поліції «в политической неблагонадежности». Саме з таким формулюванням у 1904 році був звільнений з державної служби. З 1906 року мешкав у Владикавказі, де помер і похований.

Належав до чільних представників осетинської інтелігенції другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Його вважають першим осетинським філософом. Відомий як знавець мов, просвітник, талановитий публіцист, автор праць із філософії, історії релігії, етнографії, педагогіки, мовознавства.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.