Антоній (Амфітеатров Яків Гаврилович) (15[27].10.1815–08[20]. 11.1879), архієпископ РПЦ, випускник, викладач і ректор Київської духовної академії – церковний та освітній діяч, богослов, проповідник, місіонер. Племінник митрополита Київського і Галицького у 1837–1857 роках святителя Філарета (Амфітеатрова). Народився у селищі Міаський завод Троїцького повіту Оренбурзької губернії (нині – м. Міас Челябінської обл. РФ) у сім’ї священика.

Після закінчення Калузьких духовного училища (1824–1828) та духовної семінарії (1828–1835) навчався у Київській духовній академії (1835–1839), де здобув ступінь магістра богослов’я. Як найкращий із випускників свого курсу, був залишений у Київській духовній академії вчителем грецької мови. Після отримання магістерського диплома перебував на посаді бакалавра. У 1840 році прийняв чернечий постриг. З перших років викладацької діяльності займався науковою роботою. У 1839-1841 роках брав участь у перекладі російською мовою греко-латинського лексикону Б. Гедеріка (Novum lexicon manuale GraecoLatinum et Latino-Graecum, primum a Benjamine Hederico. Tomus posterior. Lexicon Latino-Graecum. – Lipsiae, 1827) та бесід Св. Йоана Золотоустого на 1-ше послання до Коринтян. У 1841-1845 роках – професор богословських наук та інспектора і ректор Київської духовної семінарії. Член Київської духовної консисторії, цензурного комітету при КДА. З 1848 року настоятель Київського Свято-Микольського Пустинного монастиря. Його праця «Догматическое богословие Православной церкви» (К., 1848) залишалась основним  підручником з курсу догматичного богослов’я в духовних семінаріях.

У 1851 році був призначений ректором і професором богословських наук Київської духовної академії, настоятелем Києво-Братського Богоявленського монастиря. За часів ректорства активно займався видавничою діяльністю. Був головним редактором, співробітником і цензором журналу «Воскресное чтение» (1851–1858). Ініціював видання журналу «Труды Киевской духовной академии» (1860–1917). У 1858 році призначений єпископом Чигиринським, вікарієм Київської  єпархії. З 1859 року – єпископ Смоленський і Дорогобузький. Сприяв піднесенню у Смоленській єпархії парафіяльного життя, відкриттю церковнопарафіяльних шкіл, був засновником і редактором журналу «Смоленские епархиальные ведомости». З 1866 року – єпископ Казанський і Свіязький. Керуючи Казанською єпархією, сприяв значній активізації місіонерської роботи, ініціював видання журналу «Известия по Казанской епархии». Заповів своє книжкове зібрання семінарії та духовним училищам Казані.

За ініціативи і фінансової підтримки Антонія видано відомі праці В. Аскоченського: «Киев с древнейшим его училищем Академиею» (у 2 ч. – К., 1856), «История Киевской духовной академии по преобразовании ее в 1819 году» (СПб., 1863), «Великие дни богослужения в Киево-Печерской Лавре» (К., 1859).

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.