Гулевичівна Галшка (Єлизавета) Василівна гербу Новина (ймовірно, 1577, м. н. невід. – 1642, м. Луцьк) – фундаторка Київської братської школи й Київського Братського монастиря, меценатка освіти. Походила зі старовинного українського православного шляхетського роду Гулевичів, відомого з початку XVI ст., які належали до заможної знаті та обіймали високі урядові посади на Волині.

Дід Галшки Гулевичівни Федір Гулевич був намісником міста Володимира, пізніше висвячений на Луцького єпископа під ім’ям Феодосій. Батько Василь Гулевич обіймав уряди підстарости та воєводи Волинської землі. Галшка Гулевичівна разом зі своїми братами навчалася у домашніх учителів – вихованців Львівської братської школи.

У 1594 році вона одружилася з Христофором Потієм, сином Іпатія Потія – одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом унійного митрополита Київського і Галицького. Рано овдовівши, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину. У 1601/1602 році одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, заможним українським шляхтичем з Берестейщини, мозирським маршалком і київським підчашим. Разом з чоловіком та сином Михайлом мешкала у родинній садибі у Києві на Подолі, неподалік міської ратуші.

14 жовтня 1615 року вона дала дарчу (фундуш), а 15 жовтня внесла їі, до київських магістратських книг. Відповідно до копії упису до книг другої половини XVIII ст. (оригінал та раніші копії невідомі) Галшка Гулевичівна дарувала свою садибу і все, що було на ній, Київському братству для влаштування там монастиря, школи та притулку для прочан.

Через декілька років після смерті чоловіка С. Лозки вона переїхала до Луцька, де також брала активну участь в діяльності Луцького православного братства, підтримувала школу, сиротинець і шпиталь. Похована у Луцькому Хрестовоздвиженському соборі.

Ймовірно, свою фундацію Галшка Гулевичівна зробила під впливом вченого гуртка Києво-Печерської лаври і, зокрема, Йова Борецького – одного з київських інтелектуалів, колишнього викладача і ректора Львівської братської школи, поборника розвитку освіти у місті.

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ідея навчального закладу у Києві «дітям як шляхетським, яко і міщанським» набула своє практичне втілення – ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісайя Копинський, ім’я якого згадує Галшка Гулевичівна у своїй дарчій.

Вірогідно, школа одразу після оголошення фундушу розмістилася у будинку Галшки Гулевичівни та Стефан Лозки, проте у самій дарчій про жодні будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Таким чином, пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна уможливила відкриття Київської братської школи – феномену, що йому після реформи Петра Могили довелося відіграти ключову роль в історії української освіти та загалом культури.

Прижиттєвого портрету не збереглось, але було створено чимало уявних. У 1997 році в НаУКМА був проведений конкурс на створення живописного зображення Галшка Гулевичівни та проведена виставка. Деякі гадані портрети конкурсу експонуються в НаУКМА. 27 січня 2015 року з нагоди 400-ліття Києво-Могилянської академії Національний банк України ввів в обіг монету номіналом 2 гривні, присвячену Галшці Гулевичівні.