Лопатиський Федір, чернече ім’я Теофілакт (близько 1680, Волинь — 6.05.1741, Санкт-Петербург) — професор, ректор Московської слов’яно-греко-латинської академії, архієпископ Тверський і Кашинський, віце-президент Синоду. Народився у шляхетській українській родині. Початкову освіту здобув у Львові, вищу — у Києво-Могилянській академії та в Collegium Graecum Афанасія Великого в Римі. Лопатинський належав до най-освіченіших людей свого часу. Був знавцем класичної літератури, математики, філософії, богослов’я, володів латинською, грецькою, польською, арабською, халдейською, французькою, німецькою, голландською та іншими мовами. З 1704 року — префект, читав курс філософії й логіки, викладав класичні мови, а у 1706-1722 роках — ректор Московської слов’яно-греко-латинської академії й професор богослов’я. У 1722 році висвячено на архімандрита Московського Чудового монастиря, у 1723 році — на єпископа, у 1725 році — архієпископа Тверського і Кашинського монастирів й призначено другим після Теофана Прокоповича віце-президентом Синоду.

За дорученням Синоду написав працю «Обличение неправд Раскольнических». Як учений-філософ і богослов перший у Росії зробив наукове дослідження старообрядницької ідеології. У 1728 році опублікував богословську працю Стефана Яворського «Камҍнь вҍры», спрямовану на захист церкви, її традицій, проти проникнення протестантських впливів і підпорядкування церкви державі. Його власні твори «Апокрисис» та «Об Игҍ Господнем благом» спрямовані проти твору Т. Прокоповича «Объ игҍ неудобоносимом». Діяльність Ф. Лопатинського викликала невдоволення при дворі, зокрема герцога Бірона, й Т. Прокоповича. У 1732 році допитано в Таємній канцелярії, а у 1735 році притягнуто до синодального суду, головою якого був Т. Прокопович. Тоді ж позбавлено архієрейства і навіть чернецтва і під світським ім’ям Федір знову передано до Таємної канцелярії, де він зазнав тяжких катувань. Розбитий паралічем, 3 роки просидів у в’язниці на подвір’ї Канцелярії, а потім ще 2 роки у в’язниці Виборзької фортеці. Після смерті імператриці Анни Іванівни й падіння Бірона, наприкінці 1740 року, за велінням імператриці Анни Леопольдівни повернуто архієрейський сан. Поховано у церкві Св. Лазара Олександро-Невської лаври. Свою велику бібліотеку із 1416 книг заповів Тверській семінарії.

Твори: Обличение неправд Раскольнических. М., 1742; Зерцало горячайшего к Господу Богу духа. М., 1782.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.: енциклопедичне видання. – Київ: КМ Академія, 2001.