Войнаровський Андрій Янович (1680/81, Волинь — 1740/41, місто Якутськ, (тепер Республіка Саха, Російська Федерація) — державний і політичний діяч, дипломат. Небіж і спадкоємець гетьмана Івана Мазепи. Народився в сім’ї польського шляхтича, київського  земельного судді, писаря володимирського Яна Войнаровського та української шляхтянки Олександри Мазепи-Колединської, рідної сестри гетьмана Івана Мазепи.  Андрій Войнаровський навчався в Києво-Могилянській академії, згодом у Дрезденському університеті.

Після повернення  в Україну Іван Мазепа активно залучає його до державної служби, пов’язуючи з ним далекосяжні політичні плани, зокрема, створення княжої родинної династії, що успадковувала б верховну владу в Україні. У 1708 — першій половині 1709 року був зв’язковим між Іваном Мазепою і шведським королем Карлом XII. У липні 1709 року пішов за гетьманом в еміграцію. Брав участь у розробленні Конституції Пилипа Орлика 1710 року. Протягом 1711-1712 років перебував з дипломатичною місією від Карла XII у Стамбулі, де одночасно займався вирішенням завдань української сторони. У 1714 році виконував дипломатичні доручення шведського короля в Адріанополі. У 1716 році у Гамбурзі розгорнув активну дипломатичну діяльність, спрямовану на залучення Англії до антиросійського союзу. За наказом Петра I царський резидент у Гамбурзі О. Рум’янцев заарештував Войнаровського і, незважаючи на протести уряду Гамбурга та спільні дипломатичні демарші урядів Австрії, Франції та Швеції, перевезено до Росії. Після допитів і тривалого утримування в казематах Петропавлівської фортеці у 1723 році Андрія  Войнаровського відправлено на довічне заслання до Якутська, де й помер.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.