Тодорський, чернече ім’я Симон (1701, сотенне містечко Золотоноша Переяславського полку, тепер місто, райцентр Черкаської обл.—21.02.1754, місто Псков, тепер Російська Федерація) — викладач, вчений-лінґвіст, просвітник, архієпископ Псковський, Ізборський і Нарвський. Син козака Золотоніської сотні Переяславського полку. У 1718-1727 роках вчився у Києво-Могилянській академії.  У 1729-1735 роках жив у місті Галле, вивчав 6 років у Магдебурзькій академії богослов’я, єврейську, грецьку та східні мови» у відомого в Європі того часу гебраїста Йогана-Генріха Міхаеліса.  Бував у Лейпцигу, Угорщині, на Балканах, відвідував православні, уніатські і католицькі монастирі, знайомився з реформаційними і контрреформаційними ідеями та рухами.

Після повернення до Києва у 1738 році викладав у Києво-Могилянській академії гебрейську, грецьку та німецьку мови. З 1742 року за велінням імператриці Єлизавети навчав і навертав із лютеранства в православ’я спадкоємців престолу — гольштинського герцога Петра Карла Ульріха (майбутнього Петра III) та ангальт-цербську принцесу Софію Августу Фредеріку (майбутню Катерину II).  У 1743 році дістав чин архімандрита Іпатіївського монастиря біля Костроми, а у 1745 році хіротонований на єпископа Костромського і Галицького, згодом –  радник Синоду і єпископ Псковський, Ізборський і Нарвський (з 1748 року — архієпископ). У  1751 році видав свої лекції з риторики, в яких викладено деякі просвітницькі погляди. Поховано у Псковському Свято-Троїцькому соборі. Його бібліотека перейшла до Псковської семінарії, а згодом забрана до царського двору.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. – Київ : КМ Академія, 2001.