Богоявленський собор – головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря. У1690-1693 роках на місці старої дерев’яної церкви коштом гетьмана Івана Мазепи зведено новий пятикупольний кам’яний Богоявленський собор у стилі українського бароко. Архітектором собору був Йосип Старцев, за іншими даними, – випускник Києво-Могилянської академії, архітектор Іван Зарудний. Під час пожежі 1811 року собор частково постраждав, зокрема згорів бароковий іконостас. У 1825 році за проектом А. Меленського собор було відновлено і створено новий іконостас у стилі ампір. Інтер’єри собору розписали київський художник І.Квятковський (іконостас) та італійський майстер Дж. Б. Скотті (стінопис).

Протягом XIX ст. іконостас неодноразово реконструювався та відновлювався. У 1853 році були визолочені бані собору. Біля південної стіни собору містилась могила з надгробком гетьмана Петра Сагайдачного, біля північно-східної апсиди храму – поховання мандрівника Василя Григоровича-Барського. У 1935 році собор разом з дзвіницею був знищений. На фундаментах собору влаштували плац Київського військово-морського політичного училища та звели житловий будинок для викладачів училища.

Богоявленський собор був однією з найбільших споруд тогочасного Києва і архітектурною домінантою Подолу. Планувальна організація собору нагадувала давньоруський тринефний хрестово-купольний храм із шістьма опорними стовпами. На головному (західному) фасаді був розміщений герб фундатора – гетьмана Івана Мазепи, знищений після 1709 року. У соборі знаходилося декілька історичних реліквій: чудотворна Братська (Вишгородська) ікона Богоматері XVII ст., кипарисовий хрест у срібній оправі, подарований Київському братству Єрусалимським патріархом Теофаном III, срібний з позолотою хрест, який пожертвував храму перед своєю смертю гетьман Петром Сагайдачний, срібний вівтарний хрест, подарований митрополитом Петром Могилою, срібна чаша, піднесена в дар ігуменею Марією Магдалиною, матір’ю Івана Мазепи.