Славинецький, чернече ім’я Єпіфаній (кінець XVI — початок XVII ст., Волинь або Поділля — 19.10.1675, Москва) — ієромонах, філолог, перекладач, письменник, викладач. Навчався у Києво-Могилянській академії та в закордонних навчальних закладах. У Києві прийняв чернечий постриг. Приблизно у 1639-1649 роках викладав у Києво-Могилянській академії латинську, грецьку мови. Для потреб академії створив «Лексикон латинський», найстаріший список якого датується 1642 роком.

З 1649 року викладав у створеній могилянцями школі у Московському Чудовому монастирі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, із самого початку перебування в Москві зайнявся виправленням конфесійних книг, перекладами з грецької на церковно-слов’янську мову. Біблія, надрукована ним у 1663 році у Москві з невеликими виправленнями, є практично перевиданням Острозької Біблії. За 26 років побуту у Москві залишив після себе близько 150 праць, перекладних і оригінальних, зокрема, переклади з латинської мови наукових творів з медицини, географії, педагогіки, чим сприяв розвиткові освіти й формуванню наукової термінології. Автор двох філологічних праць, що залишилися в рукописах: «Філологічний словник» (зведення пояснень термінів Святого Письма та святоотчеської літератури) і «Лексикон греко-слов’яно-латинський». Разом із А. Корецьким-Сатановським створив «Лексикон словено-латинський» – найбільший словник (близько 27 000 вокабул у реєстрі), скарбниця церковно-слов’янської та української лексики XVII ст., що відіграв велику роль в історії української та російської лексикографії. Славинецький та його помічники стали першими українцями, які започаткували просвітницький рух у Москві. Своє бібліотеку він відписав Києво-Могилянській академії, але більшість книг залишилися в Москві. Поховано в Московському Чудовому монастирі.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. – Київ : КМ Академія, 2001.