Самойлович (Сушквський) Данило Самійлович (11.12.1742, село Янівка Чернігівської сотні Чернігівського полку, тепер село Іванівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 4.03.1805, місто Миколаїв Херсонського повіту Херсонської губернії, тепер обласний центр) — доктор медицини, основоположник епідеміології в Російській державі, член 12 зарубіжних академій. Народився в сім’ї священика Самійла Сушковського. При вступі до Києво-Могилянської академії у 1756 році змінив своє справжнє прізвище на Самойлович. Медичну освіту здобув у Санкт-Петербурзькій адміралтейській госпітальній школі. З 1768 року служив в армії, брав участь у російсько-турецьких війнах, під час яких вперше зіткнувся з чумою, боротьбі з якою у майбутньому присвятив все своє життя. Першим у світі встановив, як передається чума, запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. У 1776 році на власні кошти поїхав на навчання до Страсбурга, а згодом до Лейденського університету, де у 1780 році захистив докторську дисертацію «Трактат про розтинання лонного зрощення та про кесарів розтин», яка двічі була перевидана. Першим з лікарів Російської імперії опублікував за кордоном не тільки дисертацію, а й інші свої наукові праці. Його класичні твори «Міркування про щеплення чуми» (1783) і «Міркування про чуму, яка спричинила спустошення у столичному місті Москві» (1785; 1787) видані відповідно в Страсбурзі, Лейпцигу й Парижі, принесли йому світову славу і сприяли виходові російської науки на світову арену. Після одержання докторського титулу ще протягом трьох років вивчав за кордоном організацію медичної справи та вищої медичної освіти.

Спалахи чуми, що загрожували російській армії і будівництву Чорноморського флоту, змусили Григорія Потьомкіна у 1784 році запросити Самойловича для ліквідації чуми в Херсоні, призначивши його головним лікарем Катеринославського намісництва і Таврійської губернії, керівником медичної справи всього півдня України. У Херсоні та Кременчуці у 1784 році з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів та ліквідував спалахи чуми в Криму і на півдні України. У 1790 році через незгоди з оточенням Г. Потьомкіна змушений був залишити працю. Незважаючи на світову славу, не зміг отримати ніякої роботи ні в Санкт-Петербурзі, ні в Москві. Майже два роки прожив у рідній Янівці. І тільки у 1792 році його запросили на посаду ординатора Московського Генерального госпіталю. У 1793 році знову призначено головним лікарем усіх карантинів України. З властивою йому енергією взявся за створення та відновлення мережі цих закладів. За його участю створено карантини в Катеринославській і Таврійській губерніях, на узбережжі Чорного моря, що започаткувало систему карантинів на півдні України. За своє життя брав участь у ліквідації дев’яти найбільш значних епідемій чуми у Росії, тричі хворів на чуму, під час «чумного» бунту в Москві мало не загинув від рук розлюченого натовпу. В останні роки життя очолював інспекцію Чорноморської медичної управи.

У 1969 році з нагоди 225-річчя від дня народження Самойловича на місці його поховання у Херсоні встановлено пам’ятник.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. – Київ : КМ Академія, 2001.