Палій (Гурко) Семен Пилипович (кін. 1630-х/поч. 1640-х рр., сотенне містечко Борзна Ніжинського полку, тепер місто, райцентр Чернігівської обл, — січ. 1710, ?) – полковник фастівський та білоцерківський. Походив з міщанської родини Гурків. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії в кінці 1650-х — на початку 1660-х років.

По завершенні навчання вступив на військову службу до Ніжинського полку. З кінця 1670-х років – на Запорозькій Січі, де й отримав прізвисько «Палій». У 1683 році на чолі одного із загонів запорожців брав участь у битві польського короля Яна III Собеського з турецькими військами під Віднем та на території Угорщини. У 1684-1685 роках брав активну участь у заснуванні полків та відновленні традиційного козацького устрою на Київщині та Брацлавщині, що сприяло заселенню цих земель після спустошливих воєн. У 1691-1693 роках Очолював походи на Кизикермен, Буджак, Очаків, протистояв турецько-татарським походам на українські землі. У 1702 році на заклик Палія розгорнулося широкомасштабне антипольське повстання, яке до 1704 року охопило майже все Правобережжя. За відмову повернути польському королю міста і фортеці був арештований і засланий до Тобольська в Сибіру. У 1709 році після виступу Мазепи повернувся за наказом Петра І до України на посаду Білоцерківського полковника. Помер у 1710 році. Поховано у Київському Межигірському монастирі.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. – Київ : КМ Академія, 2001.