Козачинський Мануйло Олександрович, чернече ім’я Михайло (1699, сотенне містечко Ямпіль, Брацлавського полку, тепер райцентр Вінницької обл. — 4.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінська обл., Республіка Білорусь) — ректор Карловецької школи в Сербії, архімандрит, філософ, письменник. Народився в українській шляхетський сім’ї. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії у 1720-1733 роках. Студентом багато мандрував, побував у кількох країнах, в тому числі у Німеччині, де добре оволодів німецькою мовою. Дворічний курс філософії у 1727-1729 роках прослухав у префекта, а згодом ректора Києво-Могилянської академії, досвідченого вченого-правознавця Амвросія Дубневича. Часто брав участь у публічних філософських диспутах як дефензор – захисник власних тез. Протягом 1731-1732 навчального року, ще студентом теології, викладав у своїй alma mater риторику.

Наприкінці 1733 року митрополит Сербський В. Иованович просив архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії Рафаїла Заборовського прислати йому 10 осіб з Києво-Могилянської академії для допомоги організації слов’яно-латинських шкіл на звільнених Австрійською імперією від турецького панування землях Сербії та Хорватії. Козачинський на чолі групи з шести випускників академії поїхав до Сербії, де реорганізував у Карлівцях Сремських школу на зразок Києво-Могилянської академії, викладаючи латину, поетику та риторику і займаючи посади префекта та ректора. Тут же, у Карловецькому шкільному театрі, силами учнів у 1734 була поставлена його «Трагедіа, сиречь печалная повесть о смерти последняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства». Написана староукраїнською мовою, вона була надзвичайно популярною й стала частиною національної літературної скарбниці Сербії. У 1738 році повернувся в Україну.

У 1738 році — послушник Київського Видубицького монастиря, де у 1740 році прийняв чернечий постриг. У 1739 році – професор філософії Києво-Могилянської академії, 1740 році – її префект. Через протидію М. Козачинського Синоду, що намагався остаточно позбавити київських вчених можливості друкувати свої твори в Україні, його у 1746 році позбавили посад префекта і професора богослов’я академії й вислано «на спочинок» до Видубицького монастиря. Згодом призначено ігуменом Гадяцького Красногірського Миколаївського монастиря, а у 1748 році — архімандритом Слуцького Троїцького монастиря й водночас — намісником митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії у тій частині України та Білорусі, що була під владою Речі Посполитої.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.. – Київ: КМ Академія, 2001.