Петро Завадовський
Завадовський Петро Васильович (10.11.1738, село Красновичі Стародубської 2-ї сотні Стародубського полку, тепер село Брянської обл., Російська Федерація — 10.11.1812, м. С.-Петербург) — юрист, міністр народної освіти Росії. Народився в козацькій родині. Виховувався у сім’ї дядька по матері, відомого збирача фольклору М. Ширая. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, яку закінчив у 1760 році.
У 1763-1767 роках — канцелярист у Генеральній військовій канцелярії і Малоросійської колегії. У 1768-1774 роках у складі російської армії брав участь у російсько-турецькій війні, отримавши звання прем’єр-майора, згодом полковника. У 1774 році разом з графом Воронцовим підписав Кючук-Кайнаржійський мирний договір. У 1776 році Катерина II, чиєю прихильністю він тривалий час користувався, надала йому чин генерал-майора. З 1780 року — таємний радник, сенатор. Перебуваючи на державній цивільній службі, брав участь у реалізації різних проектів, проте основним напрямом його діяльності була освіта. З 1782 року— голова спеціальної Комісії з упорядкування шкіл Росії, наслідком чого став Устав народних училищ Російської імперії. У 1780-х роках займався реорганізацією Московської медико-хірургічної школи та Пажеського корпусу, директором якого був призначений. На його пропозицію запроваджено викладання латинської та грецької мов. У 1784-1796 роках очолював Комісію зі спорудження Санкт-Петербурзького Ісакіївського собору. У 1793 році Катерина II надала почесний титул графа Священної Римської імперії. З 1794 року —головний директор Санкт-Петербурзького дворянського банку, створеного за його проектом. У 1801 році Олександр І доручив Петру 3авадовському головувати у Комісії зі складання законів Російської імперії. З 1802 року — міністр народної освіти. Під безпосереднім керівництвом Петра Завадовського протягом 1804-1805 кількість навчальних закладів його відомства зросла з 494 до 698, у 1805 році відкрито Харківський університет. Петро Завадовський— автор нового Статуту університетів, академій наук, духовних академій і училищ. З 1810 року керував Департаментом законів у Державній раді. Після відставки жив у власному маєтку Ляличі на Чернігівщині, тепер Суразького р-ну Брянської обл., де розмістив свою велику бібліотеку, відкрив театр, картинну галерею, оранжерею тропічних рослин. Похований в Санкт-Петербурзі на Лазарівському кладовищі Олександро-Невської лаври.
Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.