Сіцінський Юхим/Євфимій Йосипович (1859–1937), випускник Київська духовна академія, протоієрей – священнослужитель РПЦ, учасник автокефального руху, історик, краєзнавець, археолог, педагог, громадський діяч. Батько Володимира Січинського (1894–1962) – відомого мистецтвознавця, архітектора, графіка і громадського діяча. Народився у селі Мазники Летичівського повіту Подільської губернії у сім’ї священика.

Навчався у Кам’янецькому духовному училищі (1870–1875), Подільській духовній семінарії (1875–1881) та Київській духовній академії (1881–1885). На церковно-історичне відділення академії вступив волонтером; отримував одну із стипендій, заснованих із нагоди 50-річного ювілею академії у 1869 році. Наприкінці 3-го курсу підготував випускний твір «Славяно-русская языческая и двоеверная эсхатология». У 1885 році отримав диплом кандидата богослов’я.

З 1886 року –  викладач російської та церковнослов’янських мов у старших класах Бахмутського духовного училища (м. Бахмут Катеринославської губернії, нині – Донецька обл.). У 1889 році  перейшов на єпархіальну службу до Подільської єпархії. У м. Кам’янці-Подільському  рукопокладений у сан ієрея і призначений священиком Свято-Миколаївської церкви при тюремному замку. У подальші роки служив у різних храмах та виконував низку єпархіальних обов’язків. У 1892-1905 роках був редактором журналів «Подольские епархиальные ведомости» та «Православная Подолия» (із 01.01.1906); керував друкарнею Свято-Троїцького братства (1903–1918). Активно займався науковою та науково-організаційною роботою. Зажив слави одного з чільних представників подільського краєзнавства. Був дійсним членом і секретарем Подільського єпархіального історико-статистичного комітету; очолював його після перетворення на Подільське церковне історико-археологічне товариство (1903–1921). Був співзасновником і завідувачем (1890–1922) Подільського церковного археологічного музею при товаристві. Після звільнення від керівництва у 1923 році був його науковим співробітником  та зберігачем фондів (до 1929 року); одночасно обіймав посаду охоронця Кам’янецької фортеці у складі Кам’янецького державного історико-культурного заповідника.

З часу відкриття у 1918 році Кам’янець-Подільського державного українського університету  працював викладачем, бібліотекарем, завідувачем Кабінету мистецтва. Був членом Кам’янець-Подільського комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. У 1917 році виступив за українізацію церкви та долучився до автокефального руху. Був двічі заарештований: вперше – за обвинуваченням «в контрреволюції», вдруге – у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» (1929–1930) з  конфіскацією майна. Залишившись після другого звільнення з-під арешту без роботи, переїхав до Києва, де у 1931-1933 роках працював науковим працівником у Всеукраїнському музейному містечку при Державному культурно- історичному заповіднику. Повернувшись до Кам’янця-Подільського, три останні роки життя мешкав у чужому будинку у злиднях, без роботи та пенсії. Аби вижити, продав Проскурівському музею частину власного архіву та бібліотеку.

Помер у Кам’янці-Подільському; похований на Русько-фільварецькому кладовищі.

Авторитет знавця подільської минувшини сприяв широкому визнанню Сіцінського ще за життя. Був членом низки наукових товариств у Києві, Львові та Москві.  Автор понад 200 праць різного жанру: статей, книг, повідомлень, рецензій, оглядів, перекладів із польської мови.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.