Певницький Василь Федорович (1832–1911), випускник і викладач Київської духовної академії – гомілет, пасторолог, педагог, релігійний публіцист, громадський діяч, мемуарист. Народився у Васильєвському Погості Муромського повіту Владимирської губернії у сім’ї священика.

Навчався у Муромському духовному училищі (1841–1846), Владимирській духовній семінарії (1846–1851). Як найуспішніший із учнів, мав продовжувати навчання у Московській духовній академії, однак за власним бажанням був рекомендований до вступу у КДА, де навчався в 1851–1855 роках, здобувши ступінь магістра богослов’я і словесних наук. Випускний твір присвятив темі: «Критический взгляд на реформацию, произведенную Лютером». Виявивши видатні успіхи в навчанні, був залишений у академії на посаді бакалавра кафри загальної словесності.

З 1860 року – екстраординарний професор загальної словесності, з 1862 року  – ординарний професор кафедри церковної словесності. Читав курси гомілетики та історії проповідництва, пастирського богослов’я, викладав німецьку мову, загальну словесність. У 1872 році здобув ступінь доктора богослов’я.  Брав активну участь у видавничій діяльності академії. Був науковим редактором журналів «Воскресное чтение» (1879–83) та «Труды Киевской духовной академии» (1890–1905); долучався до підготовки ювілейних видань з нагоди 50-річчя академії (1869), святкування 900-річчя Хрещення русі та ін., видання серії «Приходская библиотека» (редактор-упорядник у 1893–1903). Був членом церковно-археологічного товариства при КДА. На зібрані благодійні кошти у КДА було засновано 2 премії ім. Певницького за найкращі гомілетичні твори студентів. Був обраний почесним членом Київської духовної академії, затверджений у статусі понадштатного ординарного професора із правом членства у раді академії, засідання якої відвідував майже до останніх днів життя.

Помер у Києві; похований на нижньому кладовищі Київського Свято-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря (зруйноване за радянських часів).

Залишив значний творчий доробок у царині історії та теорії гомілетики, пастирського богослов’я, історії та теорії літератури, патрології, порівняльного богослов’я, педагогіки, релігійної публіцистики. Відомий як автор низки монографічних праць та численних статей, рецензій, критико-бібліографічних оглядів, проповідей, промов та ін. публікацій (інколи за криптонімами: «В. П.», «П.», «П-цкий, В.», «Z.») у церковній і світській періодиці. За свої публікації неодноразово здобував академічну Макаріївську премію. Певницькому належить заслуга визначення статусу гомілетики як самостійної богословської дисципліни. Найвищу оцінку сучасників отримали його проповіді на великопісних пасіях, виголошені у Києво-Братському Богоявленському монастирі у 1858–1904 роках.  Залишив мемуари, які є цінним джерелом з історії академії і російської духовної освіти ХIХ – початку ХХ ст.

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.