Гогоцький Сильвестр Сильвестрович (05[17].01.1813–29.06[11.07].1889), випускник і викладач Київськї духовної академії – філософ, історик філософії, педагог, психолог, освітній діяч. Народився у місті Кам’янець-Подільський у сім’ї священика. Початкову освіту здобув під керівництвом батька – протоієрея Сильвестра Григоровича Гогоцького (1783–1853), вихованця (1803–1806) і колишнього викладача Києво-Могилянської академії (1806–1808), вчителя і професора словесності Подільської духовної семінарії (1808–1823) та настоятеля (1841–1853) Кам’янець-Подільського кафедрального Йоано-Предтеченського собору. З дитинства виявляв неабиякі інтелектуальні здібності та творчу обдарованість (займався малюванням і грав на скрипці).

Після закінчення навчання у Подільському духовному училищі (1821-1827) і Подільській духовній семінарії (1827–1833) навчався у КДУ (1833-1837), яку закінчив зі ступенем магістра богослов’я і словесних наук.  З 1837 року у Київському духовному училищі на посадах вчителя польської і німецької мов, бакалавра, екстраординарного і ординарного професора філософії. З 1848 року на основі опублікованої  праці pro venia legendi «Критический взгляд на философию Канта» (К., 1847)   в Університеті Св. Володимира викладав курси історії філософії Нового часу і моральної філософії. Одночасно викладав у академії, яка залишалась основним місцем його служби до  1851 року. Докторська дисертація «Обозрение системы философии Гегеля» ( К., 1850) стала першою у Росії дисертацією, присвяченою аналізу Геґелєвої філософії. З 1851 року – ординарний професор кафедри педагогіки Університету Св. Володимира. Протягом 1850–1860-х років опублікував низку праць, у яких заявив про себе як про одного з провідних фахівців із педагогіки у тогочасній Росії. У 1878 році завершив важливу справу створення Київських Вищих жіночих курсів, був їхнім директором, викладав педагогіку і психологію.   Був нагороджений низкою державних нагород. У 1887 році обраний почесним членом академії.

Похований у Києво-Видубицькому монастирі. Зробив вагомий внесок у розвиток духовно-академічної та університетської філософської освіти в Росії ХІХ ст.; залишив значний творчий доробок у царині історії філософії, психології, педагогіки. Здійснив важливі кроки у розбудові теорії, методології, історіографії, історії філософії, у ствердженні історії філософії як самостійної наукової дисципліни. Був автором перших у російській фаховій літературі філософської енциклопедії (Философский лексикон. – К., 1857–1873) та філософського словника (Философский словарь или краткое объяснение философских и других научных выражений, встречающихся в истории философии. – К., 1876). Здійснив перше в Росії фундаментальне дослідження з історії педагогіки (Об историческом развитии воспитания у примечательнейших народов древнего мира. – К., 1853).

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.