Воблий Костянтин Григорович (27[15].05.1876–12.09.1947), випускник Київської духовної академії, академік УАН/ВУАН/АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР – економіст, географ, статистик, громадський діяч. Народився у селі Царичанка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині – смт, адміністративний центр Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.) у сім’ї священика.

Після закінчення Полтавського духовного училища (1886–1890) та духовної семінарії (1890–1896) навчався у Київській духовній академії (1896–1900), де здобув ступінь кандидата богослов’я.  У 1900 році вступив на юридичний факультет Юр’ївського університету (нині – Тартуський університет, Естонія). У 1901 перевівся на юридичний факультет Варшавського університету, де здобув ступінь кандидата права (1904) та золоту медаль за працю «Заатлантическая эмиграция, ее причины и следствия. Опыт статистикоэкономического исследования». Був залишений професорським стипендіатом при кафедрі політекономії та статистики. У 1905 році перевівся у статусі професорського стипендіата до київського Університету Св. Володимира. У 1906 році склав іспити на ступінь магістра політекономії.

З 1906 року обійняв посаду приват-доцента (згодом професора) юридичного факультету Університету Св. Володимира, де читав курси політекономії та статистики до його закриття у 1920 році. У 1909 році здобув ступінь магістра політекономії за працю «Очерки по истории польской фабричной промышленности. Т. 1. (1764–1830)» (К., 1909). Після стажування в Берліні, Мюнхені та Парижі у 1910 році обійняв посаду екстраординарного професора Київського комерційного університету. У 1911 році захистив докторську дисертацію «Третья профессионально-промысловая перепись в Германии (Опыт аналитико-методологического исследования)» (К., 1911). З 1919 року очолював Інститут економічної кон’юнктури та народного господарства при УАН, упродовж 1928–1930 роки – віце-президент і член президії ВУАН. Після відновлення у 1933 Київського університету очолював кафедру економічної географії. У 1941–1943 роках разом із Інститутом економіки перебував в евакуації у м. Уфі (нині – Республіка Башкорстостан, РФ).  З  1943 року – директор Інституту економіки АН УРСР.   За видатні заслуги в розвитку науки, культури і техніки мав численні державні відзнаки.

Похований на Лук’янівському кладовищі.

Автор понад 200 праць з історії та теорії економіки, статистики, страхування, економічної географії, питань розвитку виробничих сил, кооперації, заробітної плати та ін., значна частина яких досі має наукове значення. Як автор першого підручника з економічної географії України (1919), що витримав згодом 6 видань, вважається фундатором української економічної географії.   

Джерело: Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.