Прокопович (Церейський) Єлизар (Єлисій), чернече ім’я Теофан (7.06.1677, Київ — 8.09.1736, Санкт-Петербург) — просвітник, вчений, письменник, філософ, ректор Києво-Могилянської академії, єпископ Псковський, Нарвський та Ізборський, архієпископ Новгородський і Великолуцький. Походив з родини купця. Прийняв прізвище дядька Прокоповича, який ним опікувався. У 1687-1694/1696 роках навчався в Києво-Могилянській академії, після чого навчався у Володимирі-Волинському, Львові, Кракові, Римі в Collegium Graecum — Колегії св. Атанасія. Певний час подорожував Європою, зокрема, побував у протестантських країнах, де познайомився з провідними ученими-реформаторами міст Лейпциг, Галле, Єни. Після повернення до України прийняв чернечий постриг і став професором Києво-Могилянської академії, де у 1705-1716 роках викладав поетику, риторику, фізику, математику, історію, філософію, теологію. У 1711 1716 роках— ректор Києво-Могилянської академії. Перший почав знайомити студентів із вченнями Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, дав пояснення системи М. Коперніка і вчення Г. Галілея, виступав проти схоластики, канонізованих авторитетів, зокрема Арістотеля, закликав спиратися на розум і критичне мислення. Звертався до експерименту, використовуючи мікроскоп, телескоп, армілярну сферу тощо. Підтримував жваві зв’язки з німецькими вченими. У 1716 році Петро І викликав до Санкт-Петербурга, де Прокопович спочатку став проповідником, а від 1718 року — єпископом Псковським, Нарвським та Ізборським і головним дорадником Петра І у державних і духовних справах. З 1721 року — віце-президент Синоду. З 1725 року — архієпископ Великоновгородський і Великолуцький. Опинившись не з власної волі в Росії, все життя підтримував стосунки з Україною. У 1721 році у Санкт-Петербурзі заснував школу, до якої він приймав дітей усіх станів. Брав також безпосередню участь у заснуванні Петербурзької Академії наук. Помер у Санкт-Петербурзі. Похований у Новгородському Софійському соборі.

Тривалий час був не тільки найбільшим філософським авторитетом в Україні й Росії, а й визначним громад, діячем, навколо якого згуртовувалися прихильники суспільних перетворень, котрих він називав «ученою дружиною», серед якої В. Татищев, могилянець Т. Кролик, А. Кантемир, Я. Брюс та ін. Написав «Духовний регламент», в якому обґрунтував нову систему управління церквою, узаконювалася влада царя над церквою під керівництвом Синоду замість патріарха. Прокопович — основоположник теорії просвіченого абсолютизму в Росії.

Автор численних «Слів» і проповідей, був автором курсів поетики, риторики, логіки, натурфілософії, математики, написав віршовану драму «Владимер» (1705), яка є одним із найвизначніших творів шкільної драми, а також значної кількості віршів, написаних латинською, польською, російською мовами. Написав історичне дослідження «Собрание от летописателей краткаго веденія от началства великих монархов россійских…» та «Реєстрь государей россійских…».

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. – Київ : КМ Академія, 2001.