Безбородько Олександр Андрійович (14.03.1747, сотенне місто Глухів Ніжинського полку, тепер райцентр Сумської обл. – 6.04.1799, Санкт-Петербург) – дипломат, найсвітліший князь, сенатор, канцлер Російської імперії. Походив зі старовинного козацько-старшинського роду.  Закінчив Києво-Могилянську академію. Вражав феноменальною пам’яттю, цитував цілі сторінки літописів, священних книг, щойно прочитаних текстів.

З 1765 року розпочалась успішна кар’єра талановитого українця. Спочатку у званні бунчукового  товариша, пізніше -управителем працював у Канцелярії графа П. О. Рум’янцева.  У російсько-турецькій війні 1768-1774 років командував Ніжинським, згодом Лубенським  та Миргородським компанійськими полками.  Від 1775 року – секретар імператриці Катерини II. Бездоганне знання мов, історії, законів, кмітливість та вміння викласти найскладніші думки усно й на папері зробили Безбородька незамінним в оточенні імператриці. У 1779 році нагороджений чином бригадира і великими земельними маєтками. У 1784 році отримав чин генерал-майора і ввійшов до складу Державної колегії закордонних справ. Одночасно очолював Департамент пошт, здійснивши низку  реформ поштової служби. З 1785 року – граф, з 1786 року – гофмейстер і член Ради при імператриці Катерині II з правом робити доповіді від її імені. Виявив себе умілим політиком і дипломатом. У 1783 році добився визнання Туреччиною приєднання Криму до Росії, підписав Ясський мирний договір (1791), конвенцію про третій поділ Польщі (1795). Домігся від імператора Павла І видання указу 1796 року про часткове відновлення на Лівобережній Україні адміністративно-судових установ колишньої Гетьманщини. Безбородько підписав 9651 державних актів, з яких 894 увійшли до Повного зібрання законів Російської імперії. У 1790 році стає дійсний таємним радником, у 1793 році – обер-гофмейстером, у 1797 році – сенатором і канцлером, а також «найсвітліший князем Російської імперії». Неодноразово нагороджувався вищими державними орденами: св. Олександра Невського, св. Андрія Первозваного, хрестом Іоана Єрусалимського та ін.

Був відомий в наукових та інтелектуальних колах. У  1765-1769 роках брав участь у генеральному описі Лівобережної України. Разом з В. Рубаном видав «Краткую Летопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 год» (СПб., 1777), що була виправленим списком «Короткого опису Малоросії» (30-ті рр. XVIII ст.). За деякими даними, написав кілька праць, серед яких «Картина, или Краткое извещение о российских и татарских войнах и делах…». Був членом Санкт-Петербурзької академії наук та почесним аматором Академії мистецтв. Зібрав унікальну мистецьку колекцію: 330 оригінальних творів європейських майстрів, що стали надбанням Ермітажу. Мав тісні стосунки з Г. Державіним, В. Капністом, В. Рубаном, І. Хемніцером, М. Новиковим, О. Радищевим. Похований в Олександро-Невській лаврі. Все майно заповів брату – графу Іллі Безбородьку, в т. ч. 210 000 руб. на заснування в Україні вищої школи, якою стала у Ніжині гімназія вищих наук. У 1832 році гімназія реформована в ліцей фізико-математичного профілю, у 1875 році – в Історико-філологічний інститут імені князя Безбородька.  У різні часи тут навчалися М. Гоголь, Є. Гребінка, О. Афанасьєв-Чужбинський, Л. Глібов, В. Забіла та ін.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.